Сама коротка біографія Плещеєва. Олексій Плещеєв коротка біографія. Відновлення творчості і співпрацю з виданнями

Дата народження: 4 грудень 1825 року
Місце народження: Кострома, Російська імперія
Дата смерті: 8 жовтень 1893 року
Місце смерті: Париж, Франція

Олексій Миколайович Плещеєв- російський поет. Олексій Плещеєв був народжений 4 грудня 1825 в Костромі в сім'ї дворянина, службовця при губернаторах.

У сім'ї було багато письменників. Дитинство Олексій провів в Нижньому Новгороді, де навчався по домашній системі за допомогою матері. За час навчання вивчив 3 мови, а в 13 років поїхав до Петербурга і почав навчатися в Петербугского школі гвардійських підпрапорщиків, в якому йому не сподобалося, і в 1843 році він її покинув.

Тоді ж почав навчатися в Петербурзькому університеті вивчав східні мови. Разом з ним навчалися Майков, Достоєвський, Гончаров і Салтиков-Щедрін.

Уже тоді проявилися перші ознаки його таланту, який зауважив ректор університету Краєвський і по сумісництву видавець Современника. У 1845 році увійшов до гуртка Буташевич-Петрашевського і став соціалістом.

У 1846 році став вхожий в гурток братів Бекетових разом з Майкова і Григоровичем. Там же він познайомився з Достоєвським, який в майбутньому присвятив їм свою повість Білі ночі.

У 1845 році Плещеєв покинув інститут, так як не міг за нього платити, а вже через рік видав перший віршований збірник На поклик друзів, а незабаром Уперед без страху і сумніву.

З 1847 по 1849 роки він друкувався в журналі Вітчизняні записки, а незабаром його почав дізнаватися і прозвали поетом-борцем, першим з російських поетів, який розповів про події у Франції.

У 1848 році пише вірш Новий рік, Але через цензуру його опублікували тільки в 1861 році.

Ближче до кінця 1840-х років Плещеєв пробує себе в якості прозаїка - пише Оповідання та повісті. Найбільш відомими стали Єнотова шуба і Витівка.

У 1849 році Плещеєв послав Достоєвському копію забороненого твору Лист Бєлінського Гоголю, за що був заарештований і провів майже рік у Петропавлівській фортеці, а після засуджений до розстрілу.

Але в грудні того ж року, прибувши на місце страти, вона була замінена на 4 роки каторги в Оренбурзі, де незабаром Плещеєв став рядовим в місцевому військовому корпусі.

У січні 1850 року прибув в Оренбурзьку область, де пробув 8 років, 7 з яких провів у якості солдата. На засланні він познайомився з графом Перовским, Тарасом Шевченком, Михайлом Жемчужниковим і Михайловим.

У 1853 році Плещеєв за власною ініціативою перевів службу в Туркестані зі своїм другом Серовский, за час походу став прапорщиком і звільнився в чині колезького реєстратора.

Незабаром він почав працювати в прикордонній комісії Оренбурга, а в вересні 1858 в канцелярії місцевого губернатора. Паралельно друкувався в Російському віснику, куди регулярно посилав вірші.

У 1857 році одружився, а через рік поїхав в Петербург, де став продовжувати творчість.

У 1858 році вийшов його друга збірка віршів, а через рік переїхав до Москви і став регулярно друкуватися в Современнике. Крім цього журналу публікував свої вірші в Російському слово, Часу, газеті Століття і багатьох інших. У грудні 1859 року стало членом Товариства любителів російської словесності і знову почав писати розповіді повісті.

Повісті відрізнялися автобіографічністю з елементами сатири. Незабаром він організував газету Московський вісник в співавторстві з Тургенєвим, Островським, Салтикова-Щедріна, Толстим і Чернишевським, а незабаром в газеті з'явився перший працю Плещеєва - переклад шевченківського сну.

У 1866 році закрився Современник, і Плещеєв зосередився на своїх виданнях, проводив літературні вечори в своєму будинку.

Куди запрошував іменитих поетів і письменників. Тоді ж знову звернувся до політики під впливом реформи 1861 року, яку спочатку прийняв з ентузіазмом, але потім переглянув свої погляди.

З-з політики перестав друкуватися в Російському віснику, а в 1863 році після суду над Чернишевським написав гнівне вірш.

Коли ж пішли чутки про приналежність Плещеєва до таємної організації Земля і воля, причетність до якої сам поет заперечував.

Паралельно з політичної активність, Плещеєв в 1860-х випустив 2 збірки повістей та оповідань і 2 збірки віршів. Але, на жаль, літературна діяльність не приносила великого доходу, тому він змушений був в 1864 році працювати ревізором контрольної палати при поштамті Москви.

У 1868 році на запрошення Некрасова Олексій Миколайович їде в Петербург і займає місце секретаря редакції журналу Вітчизняні записки, в якому пропрацював до 1884 року.У 1884 році після закриття журналу заснував свій журнал Північний Вісник, який проіснував до 1890 року.

У 1880-і пише багато віршів, переводить їх з французької та німецької, по-справжньому розкриває себе як поет.
У 1887 році видається його повне зібрання творів.

В останні роки життя пише в дитячому напрямку, а в 1861 році видав хрестоматію Дитяча книжка.

У 1890 році Плещеєв отримав спадок від свого родича і переїхав до Парижа, де і прожив останні роки життя.

Досягнення Олексія Плещеєва:

Безліч віршів і прози, на багато віршів покладено пісні і романси
13 п'єс
Дитячі твори, хрестоматії та посібники

Дати з біографії Олексія Плещеєва:

4 грудня 1825 року - народився в Костромі
1838-1843 роки - навчання в школі гвардійських підпрапорщиків
1843-1845 роки - навчання в Петербурзькому університеті
1846 рік - перша збірка віршів
1849 рік - арешт
1850-1858 роки - посилання в Оренбурзі
1868-1884 роки - робота в журналі Вітчизняні записки
1890 - переїзд в Париж
8 жовтня 1893 року - помер

Цікаві факти Олексія Плещеєва:

Був знайомий з Чайковським і Чеховим
Підтримував молодих літераторів
Заснував фонд імені Бєлінського, імені Чернишевського
Фінансував журнал Короленка Русское багатство
Був двічі одружений, мав 4 дітей

Микола Олексійович Плещеєв, біографія якого буде коротко викладена в статті, є яскравим представником російської інтелігенції XIX століття. Він був прозаїком, поетом, перекладачем, літературним критиком, і революціонером.

Початок життєвого шляху

Життя Плещеєва була переповнена подіями, багата такими, що запам'ятовуються фактами. Народився письменник в сім'ї, яка належала до старовинного дворянського роду. Ця радісна подія відбулася на початку зими 1825 в Костромі. З 1826-го родина жила в Нижньому Новгороді, куди на державну службубув переведений батько майбутнього поета. Однак незабаром глава сімейства помирає, і хлопчик залишається під опікою матері.

У 1839 році майбутній поет Плещеєв разом з нею переїздить жити до Петербурга. Тут він вирішує присвятити своє життя військовій службі і поступає вчитися в Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Але, провчившись в навчальному закладі два роки, молода людина розуміє, що це не його призначення. Він залишає навчання і вступає до Петербурзького університету на історико-філософський факультет. Предметом його вивчення стають східні мови.

Коло знайомих Плещеєва до цього часу вже дуже широкий, незважаючи на його молодий вік. Він знайомий з такими відомими людьми, як Плетньов, Григорович, Краєвський, Гончаров, Достоєвський, Салтиков-Щедрін.

Суспільна діяльність

В середині XIX століття серед дворянської молоді вважалося престижним складатися в різних громадських рухах, гуртках, партіях. Не залишився в стороні від сучасних віянь і молодий Плещеєв. Біографія поета сповнена відомостей про його участь в подібних організаціях, в тому числі і революційних. Всі ці захоплення були пристрасними і безпосередньо впливали на долю поета.
Так, наприклад, перебуваючи під впливом впливу Бекетова, який керував одним із студентських гуртків, Плещеєв охолов до навчання і залишив університет в 1845 році, не закінчивши навчання. В цей же час він почав відвідувати засідання гуртка Петрашевського. Але особлива тяга у молодого поета була до гуртка Дурова, де переважали не стільки політичні, скільки літературні інтереси.

рання творчість

Вірші Плещеєва почали з'являтися у пресі з 1844 року, головним чином в таких відомих в той час виданнях, як "Вітчизняні записки", "Сучасник", "Літературна газета", "Бібліотека для читання". У віршах, що відносяться до раннього періоду творчості, явно відчувається вплив творів Михайла Юрійовича Лермонтова.

Поезії Плещеєва притаманні мотиви смутку, самотності, романтики. У другій половині сорокових років лірика поета наповнюється енергією протесту, закликом до боротьби з несправедливістю, пригніченням. Революційний характер віршів Плещеєва не залишився непоміченим як шанувальниками його таланту, так і владою.

роки заслання

У 1849 році в Москві разом з іншими вільнодумцями, що належали до петрашевцам, був заарештований і Плещеєв. Біографія поета поповнилася ще однією сторінкою життя. Після арешту він був доставлений в Петропавловську фортецю Петербурга, де перебував в ув'язненні близько восьми місяців. 22 грудня на Семенівському плацу очікував страти, яка в самий останній момент була замінена чотирирічної каторгою, позбавленням всіх прав на спадкування стану і військового звання.

Плещеєв був відправлений в місто Уральськ, в окремий Оренбурзький корпус, в якості рядового. З 1852 року служба проходила в Оренбурзі, де за особливі заслуги він був зведений в звання унтер-офіцера, а в 1856 році офіцерське звання було відновлено. У 1857 році Миколі Олексійовичу Плещеєва було повернуто і звання дворянина.

За роки заслання поет зближується з людьми, близькими йому за духом, такими як поет Михайлов, польські революціонери. Змінюється і лірика поета. У віршах з'являється щирість, відчувається власний погляд на деякі сторони життя. В цей же час народжується цикл віршів, що відносяться до любовної лірики. Вони були присвячені майбутній дружині Миколи Олексійовича.

після заслання

Роки життя поета Плещеєва можна розділити на два періоди - до заслання і після неї. Час, проведений в суворих умовах, тільки загартувало характер поета, але не змусило його змінити прогресивним ідеям.

У 1858 році Плещеєв приїжджає в Петербург і знайомиться тут з Добролюбовим, Чернишевським, Некрасовим. У 1859 році переїздить жити до Москви. Тут він активно займається літературною діяльністю. На творчих вечорах, які Плещеев влаштовував у своєму будинку, бували найвідоміші представники російської інтелігенції, такі як Лев Толстой, Микола Некрасов, Іван Тургенєв, Петро Чайковський та багато інших письменників, поети, актори, музиканти.

просвітницька робота

Багато років життя Плещеєва були присвячені просвітницької діяльності, яка мала педагогічну спрямованість. У 1861 році спільно з Бергом їм була видана хрестоматія "Дитяча книжка", в 1873 році при спільній роботі з Александровим з'являється збірник для дітей, куди поміщені кращі твори російської класичної та сучасної літератури. Крім літературних видань, з ініціативи Плещеєва випускаються навчально-пізнавальні збірники по географії. Всього було підготовлено і випущено сім книг різної тематики.

Прозаїк і перекладач

У ті роки життя Плещеєва, коли він працював як перекладач, проявився весь його літературний талант. Багато віршовані переклади з французької, німецької, англійської, слов'янських мов, виконані Миколою Олексійовичем, до сих пір вважаються кращими. Часто поет брався за твори, які до нього ніхто не перекладав на російську Плещеєва належать і деякі наукові переклади на історичні і соціологічні теми. Літературна критика також цікавила Миколи Олексійовича, їй відводиться особливе місце в його роботі.

Протягом усієї творчої діяльності поет не залишав роботу над прозою. Але треба сказати, що створені ним твори не виходили за рамки існуючих в той час традицій. Деякі з оповідань і повістей можна назвати автобіографічними.

Говорячи про те, що роки життя поета Плещеєва були наповнені яскравими подіями, зустрічами, знайомствами, захопленнями, не можна не сказати і про пристрасть Миколи Олексійовича до театру. Сам Плещеєв був відмінним читцем. Він розумів і любив театральне мистецтво. З-під пера поета вийшли п'єси, які ставилися на сценах провідних театрів країни.

літературна спадщина

Микола Олексійович Плещеєв, біографія якого може викликати тільки захоплення нащадків, залишив після себе багату культурну спадщину.

Оригінальні і перекладні вірші Плещеєва зачаровують своєю мелодійністю. Саме тому вони не залишилися непоміченими такими великими композиторами, як Чайковський, Мусоргський, Кюї, Гречанінов, Рахманінов. Понад сто поетичних творів поета покладені на музику, будучи зразками мистецтва. Близько 13 оригінальних і 30 перекладних театральних п'єс належать перу Миколи Олексійовича. Деякі з них і сьогодні входять до репертуару театрів країни.
Сотні поетичних творів Плещеєва видаються в збірниках. Багато, ставши класичними, входять в хрестоматії по літературному читання.

Життя Плещеєва обірвалася 26 вересня 1893 року в Парижі, але похований Микола Олексійович в Москві.

Покинув школу гвардійських прапорщиків (формально - звільнившись «через хворобу») і вступив до Петербурзького університету по розряду східних мов. Тут почав складатися коло знайомств Плещеєва: ректор університету П. А. Плетньов, А. А. Краєвський, Майкова, Ф. М. Достоєвський, І. А. Гончаров, Д. В. Григорович, М. Є. Салтиков-Щедрін.

Поступово у Плещеєва з'явилися знайомства в літературних колах (сформовані, в основному, на званих вечорах в будинку А. Краєвського). Свою найпершу добірку віршів Плещеєв направив Плетньова, ректору Петербурзького університету і видавцеві журналу «Современник». У листі Я. К. Грот останній писав:

Чи бачив ти в Современникевірші з підписом А. П-Вь? Я дізнався, що це наш студент ще 1-го курсу, Плещеєв. У нього видно талант. Я його закликав до себе і був прихильний до нього. Він йде по східному відділенню, живе з матір'ю, у якої він єдиний син ...: 9

Влітку 1845 р Плещеєв залишив університет через туги матеріального становища і незадоволеності самим процесом освіти. Вийшовши з університету, він присвятив себе виключно літературній діяльності, але надій завершити освіту не залишив, збираючись підготувати весь університетський курс і здати його екстерном: 9. При цьому він не переривав контактів з учасниками гуртка; петрашевці нерідко зустрічалися у нього вдома; Плещеєв ними сприймався як «поет-борець, свій Андре Шеньє».

У 1846 році був виданий перший збірник віршів поета, куди увійшли стали популярними вірші «На поклик друзів» (1845), а також «Вперед! без страху і сумніву ... »(яке прозвали« російської Марсельєзою ») і« За почуттям брати ми з тобою »; обидва вірші стали гімнами революційної молоді. Гасла плещеевского гімну, згодом втратили гостроту, для однолітків та однодумців поета мали цілком конкретний зміст: «любові вчення» розшифровується як вчення французьких соціалістів-утопістів; «Подвиг доблесний» означав заклик до суспільного служіння і т. Д. Н. Г. Чернишевський пізніше назвав вірш «прекрасним гімном», Н. А. Добролюбов характеризував його як «сміливий заклик, повний такої віри в себе, віри в людей, віри в краще майбуття ». Вірші Плещеєва отримали широкий громадський резонанс: його «стали сприймати як поета-борця».

Вірші до діви і для місяця скінчилися назавжди. Настає інша епоха: у ходу сумнів і нескінченні муки сумніву, страждання загальнолюдськими питаннями, гіркий плач на недоліки і лиха людства, на невлаштованість суспільства, скарги на дріб'язок сучасних характерів і урочисте визнання своєї нікчемності і безсилля, пройняті ліричним пафосом до істини ... У тому жалюгідному положенні, в якому знаходиться наша поезія зі смерті Лермонтова, м Плещеєв - безперечно перший наш поет в даний час ... він, як видно з його віршів, взявся за справу поета за покликанням, він сильно співчуває питань свого часу, страждає усіма недугами століття, болісно мучиться недосконалостями суспільства ...

Поезія Плещеєва виявилася фактично першою літературною реакцією в Росії на події у Франції. Багато в чому саме тому його творчість так цінували петрашевці, що ставили собі за безпосередньою метою перенесення революційних ідей на вітчизняний грунт. Згодом сам Плещеєв в листі до А. П. Чехову писав:

Вірш «Новий рік» ( «Чути кліки - привітання ...»), що вийшло з «конспіративних» підзаголовком «Кантата з італійського», стало прямим відгуком на Французьку революцію. Написане в кінці 1848 року, воно не змогло обдурити пильність цензури і опубліковано було лише в 1861 році: 240.

У другій половині 1840-х років Плещеєв почав публікуватися і як прозаїк: його розповіді «Єнотова шуба. Розповідь не без моралі »(1847),« цигарку. Істинне пригода »(1848),« Протекція. Історія бувала »(1848) були помічені критикою, яка виявила в них вплив Н. В. Гоголя і віднесла до« натуральної школі ». У ці ж роки поет написав повісті «Витівка» (1848) і «Дружні поради» (1849); в другій з них отримали розвиток деякі мотиви присвяченій Плещеєва повісті «Білі ночі» Ф. М. Достоєвського.

Посилання

Взимку 1848-1849 року Плещеєв влаштовував зустрічі петрашевців у себе вдома. На них бували Ф. М. Достоєвський, М. М. Достоєвський, С. Ф. Дуров, А. І. Пальм, Н. А. Спішно, А. П. Мілюков, Н. А. Момбеллі, Н. Я. Данилевський (майбутній консервативний автор роботи «Росія і Європа»), П. І. Ламанський. Плещеєв ставився до більш поміркованої частини петрашевців. Його залишали байдужим виступи інших радикальних ораторів, які ідею особистого Бога підміняли «істиною в природі», відкидали інститут сім'ї та шлюбу і які сповідують республіканізм. Він був далеким від крайнощів і свої думки і почуття прагнув гармонізувати. Палке захоплення новими соціалістичними віруваннями не супроводжувалося рішучою відмовою від своєї колишньої віри і лише зливали релігію соціалізму і християнське вчення про правду і любові до ближнього в єдине ціле. Недарма своїм епіграфом до вірша «Сон» він взяв слова Ламенне: «Земля - ​​сумна і висушені, але вона знову зазеленіє. Дихання злого вічно не проноситься над нею, як палюче подих ». .

У 1849 році, перебуваючи в Москві (будинок № 44 по 3-й Міщанській вулиці, нині вулиця Щепкіна), Плещеєв послав Ф. М. Достоєвського копію листа Бєлінського до Гоголя. Поліція перехопила послання. 8 квітня до доносом провокатора П. Д. Антонеллі поет був заарештований в Москві, під вартою переправлений до Петербурга і провів вісім місяців у Петропавлівській фортеці. 21 осіб (з 23 засуджених) були засуджені до розстрілу; в їх числі опинився Плещеєв.

«Обряд страти на Семенівському плацу». Малюнок Б. Покровського 1849

22 грудня разом з іншими засудженими петрашевцами А. Плещеєв був привезений на Семенівський плац до спеціального помосту громадянської страти. Пішла інсценування, яку згодом докладно описав Ф. Достоєвський в романі «Ідіот», після чого був зачитаний указ імператора Миколи I, згідно з яким смертна кара замінювалася різними термінами посилання на каторгу або в арештантські роти: 11. А. Плещеєв спочатку був засуджений до чотирьох років каторги, потім переведений рядовим в Уральськ в Окремий Оренбурзький корпус.

"Перед від'їздом"
Вірш Плещеєва 1853 роки, що вийшло з присвятою «Л. З. Д. », було адресовано Любові Захарівна Дандевіль, дружині підполковника Дандевіля.
Знову весна! Знову далекий шлях!
В душі моїй тривожне сумнів;
Мимовільний страх мою стискає груди:
Засвітиться ль зоря освобожденья?
Велить бог від горя відпочити,
Іль фатальний, згубний свинець
Покладе всім прагненням кінець?
Прийдешнє відповіді не дає ...
І я йду, покірний волі долі
Куди мене зірка моя веде.
У пустельний край, під небеса Сходу!
І лише молю, щоб пам'ятний я був
Трохи тим, кого я тут любив ...
О, вірте мені, ви перша з них ...
Поет відіслав його адресатові перед від'їздом в діючу армію, на штурм фортеці Ак-Мечеть: 241.

Взимку 1850 року в Уральську Плещеєв познайомився з Сигізмундом Сераковським і його гуртком; вони зустрічалися і згодом, в Ак-Мечеті, де обидва служили. У гуртку Сераковського Плещеєв знову опинився в атмосфері напруженого обговорення тих же соціально-політичних питань, які хвилювали його в Петербурзі. «Один вигнанець підтримував іншого. Вищим щастям було перебування в колі своїх товаришів. Після муштри збиралися часто дружні співбесіди. Листи з батьківщини, новини, принесені газетами, були предметом нескінченного обговорення. Жоден з них не втрачав мужності і надії на повернення ... », - розповідав про гурток його учасник Бр. Залеський. Біограф Сераковського уточнював, що в гуртку обговорювалися «питання, пов'язані із звільненням селян і наділенням їх землею, а також скасування тілесного покарання в армії».

Поновлення літературної діяльності

Уже в роки заслання А. Плещеєв знову відновив літературну діяльність, хоч і писати змушений був уривками. Вірші Плещеєва почали друкуватися в 1856 році в «Російському віснику» під характерною назвою: «Старі пісні на новий лад». Плещеєв 1840-х років був, за зауваженням М. Л. Михайлова, схильний до романтизму; в віршах періоду заслання збереглися романтичні тенденції, але критика відзначала, що тут став глибше досліджуватися внутрішній світ людини, «яка присвятила себе боротьбі за народне щастя».

У 1857 році в «Російському віснику» були опубліковані ще кілька його віршів. Для дослідників творчості поета залишилося неясним, які з них були дійсного новими, а які ставилися до років заслання. Передбачалося, що переклад Г. Гейне «Життєвий шлях» (у Плещеєва - «І сміх, і пісні, і сонця блиск! ..»), надрукований в 1858 році, належить до останніх. Ту ж лінію «вірності ідеалам» продовжувало вірш «В степу» ( «Але нехай без радості мої проходять дні ...»). Вираженням загальних настроїв оренбурзьких засланців революціонерів стало вірш «Після читання газет», основна ідея якого - осуд Кримської війни - була співзвучна настроям польських і українських засланців.

А. Н. Плещеєв, 1850-ті роки

У 1858 році, після майже десятирічної перерви, вийшла друга збірка віршів Плещеєва. Епіграф до нього, слова Гейне: «Я не в силах був співати ...», побічно вказував на те, що на засланні поет майже не займався творчою діяльністю. Віршів, датованих 1849-1851 роками, не збереглося взагалі, і сам Плещеєв в 1853 році визнавався, що давно «відвик писати». Основною темою збірки 1858 року було «біль за поневолену батьківщину і віра в правоту своєї справи», духовне прозріння людини, який відмовляється від бездумного і споглядального ставлення до життя. Збірник відкривався віршем «Присвята», багато в чому перегукується з віршем «І сміх, і пісні, і сонця блиск! ..». У числі тих, хто співчутливо оцінив друга збірка Плещеєва, був Н. А. Добролюбов. Він вказував на соціально-історичну обумовленість тужливих інтонацій обставинами життя, які «потворно зламує найблагородніші і сильні особистості ...». «У цьому відношенні і на обдарування р Плещеєва лягла та ж друк гіркого свідомості свого безсилля перед долею, той же колорит" болючою туги і безрадісні дум ", що послідували за палкими, гордими мріями юності», - писав критик.

В кінці 1850-х років А. Плещеєв звернувся до прози, спочатку - до жанру оповідання, потім опублікував кілька повістей, зокрема, «Спадщина» і «Батько і дочка» (обидві - 1857), почасти автобіографічні «будні» (1858) , «Пашінцев» і «Дві кар'єри» (обидві - 1859). Основною мішенню сатири Плещеєва-прозаїка були псевдоліберальної обличительство і романтичне епігонство, а також принципи «чистого мистецтва» в літературі (оповідання «Літературно-мистецький вечір"). Добролюбов про повісті «Пашінцев» (надрукованій в «Російському віснику» 1859 № 11 і 12) писав: «Елемент громадський проникає їх постійно і цим відрізняє від безлічі безбарвних оповідань тридцятих і п'ятдесятих років ... В історії кожного героя повістей Плещеєва ви бачите, як він пов'язаний своєю середою, як цей маленький світ тяжіє над ним своїми вимогами і відносинами - словом, ви бачите в герої істота суспільна, а не відокремлене ».

«Московський вісник»

У листопаді 1859 року Плещеєв став пайовиком газети «Московський вісник», в якій дали згоду брати участь І. С. Тургенєв, А. М. Островський, М. Є. Салтиков-Щедрін, І. І. Лажечников, Л. Н. Толстой і Н. Г. Чернишевський. Плещеєв енергійно запрошував до участі Некрасова і Добролюбова і вів боротьбу за усунення політичної орієнтації газети різко вліво. Завдання видання він визначав так: «Будь-яке кумівство в сторону. Треба бити кріпосників під маскою лібералів ».

Публікація в «Московському віснику» перекладеного Плещеєвим «Сну» Т. Г. Шевченка (опублікованого під заголовком «Жниця»), а також автобіографії поета була багатьма (зокрема, Чернишевським і Добролюбовим) розцінена як сміливий політичний акт. «Московський вісник» під керівництво Плещеєва став політичною газетою, яка підтримувала позиції «Современника». У свою чергу і «Современник» в «Нотатках нового поета» (І. І. Панаєва) позитивно оцінював напрям газети Плещеєва, прямо рекомендуючи свого читача звернути увагу на переклади з Шевченка.

1860-і роки

Співпраця з «Сучасником» тривало аж до самого його закриття в 1866 році. Поет не раз заявляв про своє беззастережне співчутті програмі журналу Некрасова, статей Чернишевського і Добролюбова. «Ніколи я не працював так багато і з такою любов'ю, як в ту пору, коли вся моя літературна діяльність була дана виключно тому журналу, яким керував Микола Гаврилович і ідеали якого були і назавжди залишилися моїми ідеалами», - згодом згадував поет.

У Москві в будинку Плещеєва на літературних і музичних вечорах бували Некрасов, Тургенєв, Толстой, А. Ф. Писемський, А. Г. Рубінштейн, П. І. Чайковський, актори Малого театру. Плещеєв був учасником і обирався старійшиною «Артистичного гуртка».

У 1861 році Плещеєв вирішив створити новий журнал, «Іноземне огляд», і запропонував участь в ньому М. Л. Михайлову. Рік по тому з Салтиковим, А. М. Унковским, А. Ф. Головачова, А. І. Європеус і Б. І. качиних він розробив проект журналу «Російська правда», але в травні 1862 отримав відмову в дозволі журналу. Тоді ж виник нездійснений план покупки вже виходить газети «Століття».

Позиція Плещеєва щодо реформ 1861 року зі часом змінювалася. Спочатку звістка про них він сприйняв з надією (свідчення тому - вірш «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...»). Уже в 1860 році поет переосмислив своє ставлення до звільнення селян - багато в чому під впливом Чернишевського і Добролюбова. У листах до Є. І. Барановського Плещеєв зауважував: «бюрократична і плантаторському» партії готові віддати «бідного мужика на жертву чиновницькому грабунку», відрікаючись від колишніх надій на те, що мужик «звільниться від важкої поміщицької лапи».

Період політичної активності

Віршоване творчість Плещеєва початку 1860-х років було відзначено переважанням суспільно-політичних, громадянські тем і мотивів. Поет намагався звертатися до широкої демократично налаштованої аудиторії; в його поетичних творах з'явилися агітаційні нотки. Він остаточно припинив співпрацю з «Російським вісником» і особисте спілкування з М. Н. Катковим, більш того, став відкрито критикувати напрямок, очолюване останнім. «Прокляті питання реальності - ось справжній зміст поезії», - стверджував в одній зі своїх критичних статей поет, закликаючи до політизації видань, в яких брав участь.

Характерними в цьому сенсі віршами були «Благання» (свого роду реакція на арешт М. Л. Михайлова), присвячене Некрасову вірш «Новий рік», в якому (як і в «На серці злість накипіла ...») критикувалися ліберали з їх риторикою. Однією з центральних в поезії Плещеєва початку 1860-х років стала тема громадянина-бійця, революційного подвигу. Поет у віршах Плещеєва - не той «пророк», що страждає від нерозуміння натовпу, але «воїн революції». Пряме політичне значення мало вірш «Чесні люди дорогою тернистий ...», присвячене процесу Чернишевського ( «Хай не сплітає вінки вам переможні ...»).

Характер політичного виступу мали і надруковані в «Современнике» в 1862 році вірші «До юності» та «лжеучителями», пов'язані з подіями осені 1861 року, коли арешти студентів були зустрінуті повною байдужістю широких народних мас. З листа Плещеєва А. Н. Супеневу, якому було послано для передачі Некрасову вірш «До юності», виявляється, що 25 лютого 1862 року Плещеєв читав «До юності» на літературному вечорі на користь двадцяти висланих студентів. Поет брав участь і в зборі грошей на користь потерпілих студентів. У вірші «До юності» Плещеєв закликав студентів «не відступати перед натовпом, кидати камінням готової». Вірш «лжеучителями» стало відповіддю на лекцію Б. Н. Чичеріна, прочитану 28 жовтня 1861 року й спрямовану проти «анархії умів» і «буйного розгулу думки» студентів. У листопаді 1861 року Плещеєв писав А. П. Мілюкова:

Чи читали ви лекцію Чичеріна в «Московських відомостях»? Як би ви мало ні співчували студентам, яких витівки дійсно часто бувають дитячими, але погодьтеся, що не можна не пошкодувати бідну молодь, засуджену слухати таку в'ялу дурницю, такі поношені, як солдатські штани, загальні місця і Пустозвонов доктринерський фрази! Чи це живе слово науки і правди? І цієї лекції аплодували співтовариші поважного доктринера Бабст, Кетчер, Щепкін і Ко.

У звітах таємної поліції в ці роки А. Н. Плещеєв як і раніше фігурував як «змовника»; писалося, що хоча Плещеєв «поводиться дуже приховано», він все-таки «підозрюється в поширенні ідей, незгодних з видами уряду»: 14. Для такої підозрілості були певні підстави.

Чесні люди, дорогий тернистий
До світла йдуть твердої стопою,
Волею залізною, совістю чистою
Страшні ви злобі людський!
Хай не сплітає вінки вам переможні
Горем задавлений, сплячий народ, -
Ваші труди не загинуть безслідне;
Добре насіння дасть плід ...
Вірш, написаний 1863 року з приводу суду над Чернишевським, не друкувався аж до 1905 року. Чернишевський, з яким Плещеєва пов'язували спільність поглядів і особиста дружба, зазначав останнього як «письменника, діяльність якого бездоганна і корисна».

До того моменту, як А. Н. Плещеєв переїхав до Москви, найближчі соратники Н. Г. Чернишевського вже готували створення всеросійської таємної революційної організації. Активну участь в її підготовці взяли багато друзів поета: С. І. Раковський, М. Л. Михайлов, Я. Станевич, Н. А. Сєрно-Соловьевіч, Н. В. Шелгунов. З цієї причини поліція розглядала і Плещеєва як повноправного учасника таємної організації. У доносі Всеволода Костомарова поет був названий «змовником»; саме йому приписувалося створення «Листи до селян», відомої прокламації Чернишевського.

Літературна діяльність в 1860-х роках

У 1860 році вийшли два томи «Повістей і оповідань» Плещеєва; в 1861 і 1863 роках - ще дві збірки віршів Плещеєва. Дослідники відзначали, що як поет Плещеєв прилучився до Некрасівській школі; на тлі суспільного підйому 1860-х років він створював соціально-критичні, протестно-призовні вірші ( «Про юність, юність, де ж ти?», «О, не забудь, що ти боржник», «Нудна картина!»). Разом з тим, за характером поетичної творчості він був близький в 1860-і роки до Н. П. Огарьову; творчість обох поетів складалося на грунті загальних літературних традицій, хоча зазначалося, що поезія Плещеєва більш лірична. Серед сучасників все ж переважала думка, що Плещеєв так і залишився «людиною сорокових років», кілька романтичним і абстрактним. «Такий душевний склад не зовсім співпадав з характером нових людей, тверезих шістдесятників, які вимагали справи і насамперед справи»: 13, - зазначав Н. Банніков, біограф поета.

Дослідники відзначали, що в новій для Плещеєва літературної ситуації йому було важко виробити власну позицію. «Потрібно сказати нове слово, а де воно?» - писав він Достоєвському в 1862 році. Плещеєв співчутливо сприймав різноманітні, іноді полярні суспільно-літературні погляди: так, розділяючи деякі ідеї Н. Г. Чернишевського, разом з тим підтримував і московських слов'янофілів, і програму журналу «Час».

Літературні заробітки приносили поету убогий дохід, він вів існування «літературного пролетаря», як називав таких людей (включаючи себе самого) Ф. М. Достоєвський. Але, як відзначали сучасники, поводився Плещеев незалежно, зберігаючи вірність «високому гуманістичному шиллерівської ідеалізму, засвоєного в юності»: 101. Як писав Ю. Зобнин, «Плещеєв з мужньою простотою принца-вигнанця виносив постійну потребу цих років, тулився зі своїм численним сімейством в крихітних квартирках, але ні на йоту не поступався ні своєї громадянської, ні літературної совістю»: 101.

роки розчарувань

У 1864 році А. Плещеєв змушений був вступити на службу і отримав місце ревізора контрольної палати московського поштамту. «Зовсім мене поколоти життя. В мої літа битися як риба об лід і носити віцмундир, до якого ніколи не готувався, куди як тяжко »: 14, - скаржився він через два роки в листі Некрасову.

Були й інші причини, що зумовили намітилося до кінця 1860-х років різке погіршення загального настрою поета, переважання в його творах почуттів гіркоти і пригніченості. Крах зазнали його надії на всенародні виступи у відповідь на реформу; померли або були заарештовані багато його друзі (Добролюбов, Шевченко, Чернишевський, Михайлов, Сєрно-Соловьевіч, Шелгунов). Важким ударом для поета стала смерть дружину 3 грудня 1864 года. Після закриття в 1866 році журналів «Современник» і « Російське слово»(Ще раніше були припинені журнали братів Достоєвських« Час »і« Епоха ») Плещеєв виявився в числі групи літераторів, практично втратили журнальну трибуну. Основною темою його віршів цього часу стало викриття зради і зради ( «Якщо хочеш ти, щоб мирно ...», «Apostaten-Marsch», «Шкода мені тих, чия гине сила ...»).

У 1870-х роках революційні настрої в творчості Плещеєва набули характеру ремінісценцій; характерно в цьому сенсі вважається одним з найбільш значних в його творчості вірш «Я тихо йшов по вулиці безлюдній ...» (1877), присвячене пам'яті В. Г. Бєлінського. Немов би підводило риску під тривалим періодом розчарувань і краху надій вірш «Без надій і очікувань ...» (1881), що стало прямим відгуком на стан справ в країні.

Плещеєв в Петербурзі

У 1868 році Н. А. Некрасов, ставши на чолі журналу «Вітчизняні записки», запросив Плещеєва переїхати в Петербург і зайняти пост секретаря редакції. Тут поет відразу ж опинився в дружній обстановці, серед однодумців. Після смерті Некрасова Плещеєв взяв на себе керівництво віршованим відділом і пропрацював в журналі аж до 1884 року.

Творчість 1880-х років

З переселенням до столиці творча діяльність Плещеєва відновилася і не припинялася майже до самої смерті. У 1870-1880-е роках поет займався переважно віршованими перекладами з німецької, французької, англійської та слов'янських мов. Як відзначали дослідники, саме тут найбільшою мірою проявилося його поетичну майстерність.

Д. С. Мережковський - А. Н. Плещеєва

Для нового покоління російських літераторів кінця XIX століття А. Н. Плещеєв був «живим символом лицарства російської літературної вільнодумства незапам'ятних дореформених часів»: 101.

…Ти доріг нам, що не одним лише словом,
Але всією душею своєю, всім життям ти поет,
І в ці шістдесят важких, довгих років -
У глухому вигнанні, в бою, у праці суворому -
Ти чистим полум'ям всюди був зігрітий.
Але чи знаєш, поет, кому ти всіх дорожче,
Хто гаряче всіх привіт тобі пошле?
Ти найкращий друг для нас, для російської молоді,
Для тих, кого ти кликав: «Вперед, вперед!»
Своєю чарівною, глибокої добротою,
Як патріарх, в сім'ю ти нас об'єднував, -
І ось за що тебе ми любимо всією душею,
І ось за що тепер ми підняли келих!

А. Плещеєв перекладав і художню прозу; деякі твори ( «Черево Парижа» Е. Золя, «Червоне і чорне» Стендаля) вперше були видані саме в його перекладі. Поет перекладав також наукові статті та монографії. У різних журналах Плещеєв опублікував численні компілятивні роботи по західноєвропейської історії та соціології ( «Поль-Луї Курье, його життя і твори», 1860; «Життя і листування Прудона», 1873; «Життя Діккенса», 1891), монографії про творчість У. Шекспіра, Стендаля, А. де Мюссе. У своїх публіцистичних і літературно-критичних статтях, багато в чому слідуючи за Бєлінським, він пропагував демократичну естетику, закликав шукати в народному середовищі героїв, здатних до самопожертви в ім'я загального щастя.

У 1887 році було видано повне зібрання віршів А. Н. Плещеєва. Друге видання, з деякими доповненнями, зроблено вже після його смерті його сином, в 1894 році, згодом були видані також «Повісті та оповідання» Плещеєва.

А. Н. Плещеєв активно цікавився театральним життям, був близький до театральному середовищі, знайомий з А. Н. Островським. В різний час він займав посади старшини Артистичного гуртка і голови Товариства сценічних діячів, активно брав участь в діяльності Товариства російських драматичних письменників і оперних композиторів, нерідко сам виступав з читаннями.

А. Н. Плещеєв написав 13 оригінальних п'єс. В основному це були невеликі за обсягом і «цікаві» за сюжетом лірико-сатиричні комедії з провінційно-поміщицької життя. Театральні постановки за його драматургічним творам «Послуга» і «Немає лиха без добра» (обидві - 1860), «Щаслива пара», «командірша» (обидві - одна тисяча вісімсот шістьдесят дві) «Що часто буває» і «Брати» (обидві - 1864), та ін.) йшли в провідних театрах країни. У ці ж роки він переробив для російської сцени близько тридцяти комедій зарубіжних драматургів.

Дитяча література

Важливе місце в творчості Плещеєва останнього десятиліття його життя займала дитяча поезія і література. Успіх мали його збірки «Пролісок» (1878) і «Дідусеві пісні» (1891). Деякі вірші стали хрестоматійними ( «Старий», «Бабуся і внучок»). Поет брав активну участь у видавничій справі, саме в руслі розвитку дитячої літератури. У 1861 році спільно з Ф. М. Бергом він видав збірку-хрестоматію «Дитяча книжка», в 1873 (з Н. А. Александровим) - збірник творів для дитячого читання «На свято». Також завдяки зусиллям Плещеєва вийшли сім шкільних посібників під загальним заголовком «Географічні нариси і картини».

Дослідники творчості Плещеєва відзначали, що для дитячих віршів Плещеєва характерні прагнення до життєвості і простоті; вони наповнені вільними розмовними інтонаціями і реальної образністю, зберігаючи при цьому загальні настрої соціального невдоволення ( «Я у матінки виросла в холі ...», «Нудна картина», «Жебраки», «Діти», «Рідне», «Старики», «Весна »,« Дитинство »,« Старий »,« Бабуся і внучок »).

Романси на вірші Плещеєва

А. Н. Плещеєв характеризувався фахівцями як «поет з плавно ллється, пісенної» віршованій промовою і один з найбільш «співучих поетів-ліриків другої половини XIX століття». На його вірші було написано близько ста романсів і пісень - як сучасниками, так і композиторами наступних поколінь, в тому числі Н. А. Римським-Корсаковим ( «Ніч пролітала над світом»), М. П. Мусоргського, Ц. А. Кюї , А. Т. Гречанінова, С. В. Рахманіновим.

Вірші та дитячі пісні Плещеєва стали джерелом натхнення і для П. І. Чайковського, який цінував їх «задушевний ліризм і безпосередність, схвильованість і ясність думки». Інтерес Чайковського до поезії Плещеєва в значній мірі був зумовлений фактом їх особистого знайомства. Вони зустрілися в кінці 1860-х років в Москві в Артистичному гуртку і на все життя зберегли добрі дружні стосунки.

Чайковський, які зверталися до поезії Плещеєва в різні періоди свого творчого життя, написав на вірші поета кілька романсів: в 1869 році - «Ні слова, о друже мій ...», в 1872 - «О, заспівай ту ж пісню ...», в 1884 - «Лише ти один ...», в 1886 - «О, якщо б знали ви ...» і «Нам зірки лагідні сяяли ...». Чотирнадцять пісень Чайковського з циклу «Шістнадцять пісень для дітей» (1883) були створені на вірші зі збірки Плещеєва «Пролісок»

«Ця робота легка і дуже приємна, бо я взяв текстом ПролісокПлещеєва, де багато чарівних штучок », - писав композитор під час роботи над цим циклом М. І. Чайковському. У Будинку-музеї П. І. Чайковського в Клину в бібліотеці композитора зберігся збірник віршів Плещеєва «Пролісок» з дарчим написом поета: «Петру Іллічу Чайковському в знак розташування і подяки за його прекрасну музику на мої погані слова. А. Н. Плещеєв. 1881 лютого 18-го С.-Петербург ».

А. Н. Плещеєв і А. П. Чехов

Фотографія, подарована А. Н. Плещеєвим А. П. Чехову в 1888 році.
Жахливо я люблю отримувати від Вас листи. Чи не в комплімент Вам будь сказано, стільки в них завжди влучного дотепності, так гарні всі Ваші характеристики і людей і речей, що їх читаєш як талановите літературний твір; і ці якості, в поєднанні з думкою, що тебе пам'ятає і розташований до тебе хороша людина, роблять Ваші листи дуже цінними
З листа А. Н. Плещеєва А. П. Чехову 15 липня 1888 року.

Шанувальником Чехова Плещеєв став ще до того, як познайомився з ним особисто. Мемуарист барон Н. В. Дрізен писав: «Як зараз бачу благопристойно, майже біблійну постать старця - поета А. Н. Плещеєва, яка розмовляє зі мною з приводу книжки У сутінках, Тільки що випущеної Суворіним. "Коли я читав цю книжку, - сказав Плещеєв, - переді мною незримо витала тінь І. С. Тургенєва. Та ж заспокійлива поезія слова, то ж чудове опис природи ... "Особливо подобався йому розповідь" Святою вночі "».

Перше знайомство Плещеєва з Чеховим відбулося в грудні 1887 року Петербурзі, коли останній разом з І. Л. Леонтьєвим (Щегловим) відвідав будинок поета. Щеглов згадував пізніше про цю першу зустріч: «... не минуло й півгодини, як шановний Олексій Миколайович був у Чехова в повному" душевному полоні "і хвилювався в свою чергу, тоді як Чехов швидко увійшов в своє звичайне філософськи-гумористичне настрій. Зазирни хтось випадково тоді в кабінет Плещеєва, він напевно б подумав, що розмовляють давні близькі друзі ... ». Через місяць між новими друзями почалася інтенсивна дружнє листування, що тривала п'ять років. У листах до інших своїх знайомих Чехов нерідко називав Плещеєва «дідусем» і «padre». При цьому сам він не був шанувальником поезії Плещеєва і не приховував іронії по відношенню до тих, хто обожнював поета.

Повість «Степ» Чехов писав в січні 1888 роки для «Північного вісника»; при цьому він докладно ділився в листах своїми роздумами і сумнівами ( «ніяковію і боюся, що моя степвийде незначною ... Відверто кажучи, вичавлюю з себе, напружився і надувати, але все-таки в загальному вона не задовольняє мене, хоча місцями і трапляються в ній вірші в прозі »). Плещеєв став першим читачем повісті (в рукописі) і неодноразово висловлював в листах захват ( «Ви написали або майже написали велику річ. Хвала і честь Вам! .. Мені боляче, що Ви написали стільки чарівних, істинно художніх речей - і користуєтеся меншою популярністю, ніж письменники, негідні розв'язати ременя у Ваших ніг »).

Чехов в першу чергу Плещеєва посилав оповідання, повісті та п'єсу «Іванов» (у другій редакції); ділився в листуванні задумом роману, над яким працював в кінці 1880-х років, йому давав читати перші глави. 7 березня 1889 Чехов написав Плещеєва: «Свій роман присвячу я Вам ... в мріях і в планах моїх Вам присвячена моя найкраща річ». Плещеєв, високо цінуючи в Чехова внутрішню незалежність, і сам був з ним відвертий: не приховував свого різко негативного ставлення до «Нового часу» та й до самого Суворину, з яким Чехов був близький.

У 1888 році Плещеєв відвідав Чехова в Сумах, і останній так відгукнувся про цей візит в листі Суворину:

він<Плещеев>тугоподвіжен і старечому ледачий, але це не заважає прекрасній статі катати його на човнах, возити в сусідні маєтки і співати йому романси. Тут він вдає з себе те саме, що і в Петербурзі, тобто ікону, якій моляться за те, що вона стара і висіла колись поруч з чудотворними іконами. Я ж особисто, крім того, що він дуже хороший, теплий і щирий людина, бачу в ньому посудина повна традицій, цікавих спогадів і хороших загальних місць.

Плещеєв розкритикував чеховські «Іменини», зокрема, її середню частину, з чим Чехов погодився ( «... Писав я її ліниво і недбало. Звикнувши до маленьких розповідей, що складається тільки з початку і кінця, я сумую і починаю жувати, коли відчуваю, що пишу середину »), потім різко відгукнувся про повість« Лісовик »(яку до цього хвалили Мережковський і Урусов). Навпаки, його найвищої оцінки удостоївся розповідь «Нудна історія».

Переписка стала сходити нанівець після того, як Чехов, відправившись в Тюмень, не відповів на кілька листів поета, проте, і після отримання спадщини з подальшим переселенням в Париж Плещеев продовжував детально описувати тому своє життя, хвороби і лікування. Всього збереглося 60 листів Чехова і 53 листи Плещеєва. Перша публікація листування була підготовлена ​​сином поета, літератором і журналістом Олександром Олексійовичем Плещеєвим і була опублікована в 1904 році «Петербурзьких щоденником театрала».

Останні роки життя

Три останні роки життя Плещеєв виявився звільнений від турбот про заробітки. У 1890 році він отримав величезний спадок від пензенського родича Олексія Павловича Плещеєва і оселився з дочками в розкішних апартаментах паризького готелю «Mirabeau», куди кликав всіх своїх знайомих літераторів і щедро дарував їм великі суми грошей. За спогадами З. Гіппіус, поет змінився лише зовні (схуднувши від починалася хвороби). Величезне багатство, раптом звалилося на нього «з неба», він прийняв «з благородним байдужістю, залишаючись таким же простим і хлібосольним господарем, як і в маленькій клітинці на Преображенській площі». «Що мені це багатство. Ось тільки радість, що дітей я зміг забезпечити, ну і сам трошки зітхнув ... перед смертю »: 101, - так передавала його слова поетеса. Плещеєв сам водив гостей по визначних пам'ятках Парижа, замовляв розкішні обіди в ресторанах і «поважний просив» прийняти від нього «аванс» на проїзд - тисячу рублів: 101.

Поет вніс значну суму в Літературний фонд, заснував фонди імені Бєлінського та Чернишевського для заохочення талановитих письменників, став підтримувати сім'ї Г. Успенського і C. Надсона, взявся фінансувати журнал Н. К. Михайлівського та В. Г. Короленка «Русское багатство».

К. Д. Бальмонт. Пам'яті Плещеєва.

Його душа була чиста, як сніг;
Був для нього святинею людина;
Він був завжди співаком добра і світла;
До приниженим він сповнений був любові.
О, молодість! Схилися, благослови
Остиглий прах змовкли поета.

Цей вірш прозвучало в день похорону над труною А. Н. Плещеєва. : 586

Плещеєв писав, що уникає бомонду, згадуючи в числі тих, з ким спілкування приносить йому задоволення, лише професора М. Ковалевського, зоолога Коротнева, віце-консула Юрасова, подружжя Мережковський.

У 1893 році, вже тяжко хворий, А. Н. Плещеєв в черговий раз попрямував на лікування до Ніцци і по шляху 26 вересня (8 жовтня) помер від апоплексичного удару: 15. Тіло його було перевезено до Москви і поховано на кладовищі Новодівичого монастиря.

Влада заборонила публікувати будь-яке було «панегіричне слово» на смерть поета, але на церемонії прощання 6 жовтня зібралася величезна кількість народу. На похоронах, як свідчили сучасники, були присутні, в основному, молоді люди, в тому числі багато тоді ще невідомі літератори, зокрема, К. Бальмонт, проізнесшій прощальну промову над труною: 18.

Відгуки критиків і сучасників

Дослідники творчості поета відзначали величезний резонанс, який мала одну з його перших віршів, «Вперед», що заклала основу «громадської, громадянської боку його поезії ...». Відзначалася, перш за все, міцність громадянської позиції Плещеєва, повну відповідність особистих якостей проголошуваних ними ідеалів. Петро Вейнберг, зокрема, писав:

Поезія Плещеєва є багато в чому вираження і відображення його життя. Він належить до категорії поетів із зовсім певним характером, сутність якого вичерпується якимось одним мотивом, групують навколо себе свої видозміни і розгалуження, завжди зберігають, однак, непорушним основний фундамент. У поезії Плещеєв цей мотив - гуманність в самому великому і благородній значенні слова. Будучи застосована переважно до оточували поета явищам громадським, ця гуманність природно повинна була прийняти елегійний характер, але його смуток завжди супроводжується непохитною вірою в перемогу - рано чи пізно - добра над злом ....

Багато критиків при цьому стримано оцінювали ранні твори А. Плещеєва. Зазначалося, що вона була «забарвлена ​​ідеями соціалістичного утопізму»; традиційні романтичні мотиви розчарування, самотності, туги «осмислювалися їм як реакція на соціальне неблагополуччя», в контексті теми «святого страждання» ліричного героя ( «Сон», «Мандрівник», «На поклик друзів»). Гуманістичний пафос лірики Плещеєва поєднувався з характерним для настроїв утопістів пророчим тоном, плекають надію «побачити вічний ідеал» ( «Поетові», 1846). Віра в можливість гармонійного світоустрою, очікування швидких змін висловилися і в найвідомішому вірші П., виключно популярному в колі петрашевців (а також і серед революційно налаштованої молоді наступних поколінь, «Вперед! Без страху і сумніву ...» (1846).

Н. А. Добролюбов про поезію А. Н. Плещеєва
Говорячи про ранні вірші Плещеєва, Добролюбов зазначав, що «в них було багато невизначеного, слабкого, незрілого; але в числі тих же віршів був цей сміливий заклик, повний такої віри в себе, віри в людей, віри в краще майбуття »:

Друзі! Дамо один одному руки
І разом рушимо вперед,
І нехай, під прапором науки,
Союз наш міцніє і росте ...
... Нехай нам зіркою дороговказною
Свята істина горить.
І вірте, голос благородний
Недарма в світі прозвучить.

«Ця чиста впевненість, так твердо виражена, цей братерський заклик до союзу - не в ім'я розгульних бенкетів та веселих подвигів, а саме під прапором науки ... викривали в автора якщо не чудове поетичне обдарування, то принаймні енергійно рішення присвятити свою літературну діяльність на чесне служіння суспільній користі », - визнавав критик.

Літератори і критики, пов'язані з соціал-демократичним рухом, нерідко скептично відгукувалися про песимістичних настроях, які переважали в поезії поета після його повернення із заслання. Однак той же Добролюбов, відзначаючи, що в віршах Плещеєва чути «якесь внутрішнє важке горе, сумна скарга переможеного бійця, печаль про нездійснені надії юності», помічав все ж, що ці настрої не мають нічого спільного з «жалібними стогонами плаксивих поет колишнього часу ». Відзначаючи, що подібний перехід від початкової височини надій до розчарування характерний взагалі для кращих представників російської поезії (Пушкін, Кольцов і ін.), Критик писав, що «... смуток поета про невиконання його надій не позбавлена ​​... суспільного значення і дає віршам р Плещеєва право на згадування в майбутній історії російської літератури, навіть абсолютно незалежно від ступеня таланту, з яким в них виражається ця смуток і ці надії ».

Критики і літератори більш пізніх поколінь трохи інакше оцінювали мінорні інтонації поета, знаходячи їх співзвучними той час, в якому він жив. «Тримав він світоч думки в чорний день. У його душі ридання звучали. У його строфах був звук рідної печалі, сумовитий стогін далеких сіл, заклик до свободи, ніжний подих привіту і перший промінь прийдешнього світанку »: 330, - писав К. Бальмонт в посмертному присвяті.

А. Н. Плещеєв ні новатором форми: його поетична система, що сформувалася в руслі пушкінської і Лермонтовської традицій, спиралася на стійкі словосполучення, що склалися ритміко-синтаксичні схеми, добре розроблену систему образів. Одним критикам це уявлялося свідченням справжнього смаку і таланту, іншим - давало підставу називати деякі його вірші «безбарвними», звинувачувати його в «несамостійності» і «одноманітності». При цьому сучасники, в більшості своїй, високо цінували «суспільне значення» поезії Плещеєва, її «благородне і чисте напрямок», глибоку щирість, заклик до «чесної служінню суспільству».

Плещеєва нерідко дорікали в захопленні абстрактними поняттями і пишномовними метафорами ( «Всім ворогам неправди чорної, повстають проти зла», «Меч народів обагрений», «Але високі стремленья в жертву вульгарності людської принесли ...»). При цьому прихильники поета відзначали, що дидактизм такого роду був формою езопівської мови, спробою обійти цензуру. М. Михайлов, у свій час критикував Плещеєва, вже в 1861 році писав, що «... за Плещеєвим залишилася одна сила - сила призову до чесної служінню суспільству і ближнім».

З роками критики все більше уваги звертали на індивідуальну, «особливу чистоту і прозорість поетичного мови Плещеєва», щирість і задушевність; смягчённость тонів його поетичної палітри, емоційну глибину зовні вкрай простих, нехитрих рядків: 16.

З істориків літератури XX століття негативна оцінка творчості Плещеєва належить Д. П. Святополк-Мирського; він писав у передмові до поетичної антології, що Плещеєв «вводить нас в справжню Сахару поетичної бездарності і некультурності», а в своїй «Історії російської літератури» зазначає: «Громадянська поезія в руках найбільш значних її представників стала справді реалістичної, але рядові громадянства барди часто були такими ж еклектика, як і поети "чистого мистецтва", а в покірності умовностям ще їх перевершували. Така, наприклад, плоска та нудна поезія дуже милого і поважного А. Н. Плещеєва ».

впливу

Найчастіше поезію Плещеєва критики приписували до Некрасівській школі. Дійсно, вже в 1850-х роках у поета стали з'являтися вірші, немов би відтворювали сатиричну і соціально-побутову лінії поезії Некрасова ( «Діти століття всі хворі ...», 1858 і ін.). Перший всеосяжний сатиричний образ ліберала з'явився в вірші Плещеєва «Мій знайомий» (1858); критики тут же відзначили, що багато атрибутів образності були запозичені у Некрасова (батько, що розорився «на танцівниць», губернська кар'єра героя і т. д.). Та ж викривальна лінія тривала у вірші «Щасливець» ( «Наклеп! Богоугодних різних товариств член і я. Філантропи п'ять карбованців щороку беруть з мене».) Незвичайний симбіоз Некрасівській викривальний і тургеневской теми «Зайвого героя» проявився в повісті «Вона і він »(1862).

Поет багато писав про народне життя ( «Нудна картина», «Рідне», «Жебраки»), про життя міських низів - «На вулиці». Під враженням від важкої долі Н. Г. Чернишевського, який перебував уже п'ять років в сибірському засланні, був написаний вірш «Шкода мені тих, чия гине сила» (1868). Вплив Некрасова було помітно в побутових замальовках і в фольклорно-стіхових імітаціях Плещеєва ( «Я у матінки виросла в холі ...», 1860-і роки), в віршах для дітей. До Некрасову Плещеєв назавжди зберіг почуття особистої прихильності і вдячності. «Некрасова я люблю. У ньому є сторони, що тягнуть до нього мимоволі, і за них прощаєш йому багато. У ці три-чотири роки, що я тут<в Петербурге>, Мені довелося провести з ним два-три вечори - таких, які надовго залишають слід у душі. Нарешті, скажу, що я особисто йому багато чим зобов'язаний ... », - писав він Жемчужникову в 1875 році. Деякі сучасники, зокрема, М. Л. Михайлов, звертали увагу на те, що Плещеєва не вдалося створити переконливих картин народного життя; тяга до Некрасівській школі була для нього, скоріше, нереалізованої тенденцією.

Лермонтовський мотиви

В. Н. Майков був одним з перших, хто зарахував Плещеєва до послідовників Лермонтова. Згодом про це писали і сучасні дослідники: В. Жданов зазначав, що Плещеєв в якомусь сенсі «перейняв естафету» у Лермонтова, одне з останніх віршів якого переповідав про долю пушкінського пророка, який пустився обходити «моря і землі» ( «Проголошувати я став любові / І правди чисті навчання: / В мене всі ближні мої / Кидали скажено каміння ... »). Одним з перших опублікованих віршів Плещеєва була «Дума», викривали байдужість громадськості «до добра і зла», співзвучне лермонтовской темі ( «На жаль, знедолений він! Натовп в його словах / Навчання любові і правди не знаходить ...»).

Тема поета-пророка, запозичена у Лермонтова, стала лейтмотивом плещеевской лірики, висловлюючи «погляд на роль поета як вождя і вчителя, а на мистецтво - як на засіб перебудови суспільства». Поема «Сон», повторювала сюжет пушкінського «Пророка» (сон в пустелі, явище богині, перетворення в пророка), згідно з В. Жданову, «дозволяє говорити про те, що Плещеєв не тільки повторював мотиви своїх геніальних попередників, але намагався дати своє трактування теми. Він прагнув продовжити Лермонтова, як Лермонтов продовжив Пушкіна ». Плещеевскій пророк, якого чекають «камені, ланцюги, в'язниця», натхненний ідеєю правди, йде до людей ( «Мій занепалий дух повстав ... і пригнобленим знову / Я звіщати пішов свободу і любов ...»). З пушкінського і лермонтовського джерел відбувається і тема особистого, сімейного щастя, розгорнута в поезії петрашевців, а в творчості Плещеєва отримала нове трактування: як тема трагедії шлюбу, що розбиває любов ( «Бая»), як проповідь любові «розумної», заснованої на схожості поглядів і переконань ( «Ми близькі один одному ... Я знаю, але чужі по духу ...»).

Однодумці та послідовники

Критики відзначали, що за характером і родом своєї поетичної діяльності Плещеєв в 1860-і роки був найближче до Н. П. Огарьову. На цьому творчому «спорідненість» наполягав і він сам. 20 січня 1883 поет писав С. Я. Надсона, що П. І. Вейнберг в доповіді про нього «відмінно підійшов до теми, з'єднавши мене в своїй характеристиці з Огарьовим». Пейзажна і пейзажно-філософська лірика Плещеєва розглядалася критиками як «цікава», але розумова і багато в чому вторинна, зокрема, по відношенню до творчості А. А. Фета.

Уже дослідниками XX століття відзначалося, що насаджувалося ліберальної пресою уявлення про Плещеєва як про «поета 40-х років», що пережив свого часу, або некрасовском епігонів багато в чому було викликано політичними інтригами, бажанням принизити авторитет потенційно небезпечного, опозиційного автора. Біограф Н. Банніков відзначав, що поетична творчість Плещеєва розвивалося; в пізніх його віршах стало менше романтичної патетики, більше - з одного боку, споглядальності і філософських роздумів, з іншого - сатиричних мотивів ( «Мій знайомий», «Щасливець»): 15. Цілком самостійну цінність мали такі протестні твори поета, як «Чесні люди, дорогий тернистий ...», «Шкода мені тих, чия гине сила»; вірші, що висміювали деградованих в свою пасивну «опозиційності» «зайвих людей» (віршована новела «Вона і він», вірш «Діти століття все хворі ...», 1858).

«Посвята»
Домчать ль до вас знайомих пісень звуки,
Друзі моїх загиблих юних років?
І братський ваш почую ль я привіт?
Всі ті ж ль ви, що були до розлуки? ...
Бути може, мені інших недорахуватися!
А ті - в чужій, далекій стороні -
Вже давно забули про мене ...
І нікому на пісні відгукнутися!
Вірш, датоване 1858 роком і адресований соратникам-петрашевцам, знайшло серед останніх гарячий відгук, про що свідчив Н. С. Кашкін. Останній відгукнувся своїм віршем: 241:
Іди вперед, не сумуй!
Добра і правди на дорогу
Друзів ти голосно призивай.
Вперед без страху і сумніву,
І якщо в кого охолола кров,
Твої живі співи
Його розбудять до життя знову.

Критики відзначали, що поезія Плещеєва була ясніше і конкретніше громадянської лірики 60-70-х років Я. П. Полонського і А. М. Жемчужникова, хоча деякі лінії творчості трьох поетів перетиналися. Ліриці Полонського (як зазначав М. Поляков) був чужий пафос революційного боргу; на відміну від Плещеєва, благословляє революціонера, той жив мрією «пересилити час - піти в пророчі сни» ( «Муза»). Ближче до поетичної системі Плещеєва лірика «цивільних мотивів» А. М. Жемчужникова. Але їх спільність позначалася швидше в тому, що становило (на думку революціонерів-демократів) слабку сторонупоезії Плещеєва. Схожість з Жемчужниковим обумовлювалося ідейної «розпливчастістю» і сентиментальним дидактизмом окремих віршів Плещеєва, в основному, 1858-1859 років. Зближували ж обох мотиви громадянського покаяння, алегоричне сприйняття природи. Чітко ліберальна позиція Жемчужникова (особливо, визнання останнім ідеалів «чистої поезії») була чужа Плещеєва.

Найбільш явним і яскравим послідовником Плещеєва вважався С. Я. Надсон, в тих же тонах протестував проти «царства Ваала», який оспівував пролиття «праведної крові занепалих бійців», котрий використовував схожий дидактичний стиль, символи і знаки. Основна різниця полягала в тому, що відчуття розпачу і приреченості в поезії Надсона знаходили майже гротескні форми. Зазначалося, що поезія Плещеєва мала помітний вплив на вірші М. Добролюбова 1856-1861 років ( «Коли до нас світлий промінь знань крізь морок невігластва проник ...»), на творчість П. Ф. Якубовича, раннього Н. М. Мінського, І. З. Сурикова, В. Г. Богораза. Прямим переказом Плещеєва був вірш Г. А. Мачтета «Последнее прости!», Цитували рядки Плещеєва Ф. В. Волховський ( «Друзям»), С. С. Синегуб ( «До погруддя Бєлінського»), П. Л. Лавров, в своєму вірші «Вперед!» використав частину програмного вірша Плещеєва: 239.

У 1870-і роки розвинулася пейзажна поезія Плещеєва; вірші наповнилися «блискучими переливами фарб», точними описами невловимих рухів природи ( «Кайдани крижані не обтяжується блискучою хвилі», «я бачу звід небес прозоро-блакитний, величезних гір зубчасті вершини»), що було витлумачено фахівцями як вплив А. А. Фета . Пейзажна лірикаПлещеєва, однак, так чи інакше служила символічного тлумачення мотивів суспільної життя і ідейних пошуків. В основі, скажімо, циклу «Літні пісні» лежало уявлення про те, що гармонія природи протистоїть світу суспільних протиріч і несправедливості ( «Нудна картина», «Вітчизна»). На відміну від Фета і Полонського, Плещеєв не відчував конфлікту в розділеності двох тем: пейзажної і громадянської.

критика зліва

Плещеєва критикували не тільки ліберали, а й - особливо в 1860-х роках - радикально налаштовані літератори, ідеалам яких поет намагався відповідати. У числі віршів, які видавали на думку критиків, співчуття ліберальних ідей, зазначалося «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...» (з якого випливало, що селяни, «покірні долі», терпляче несли «свій хрест, як праведник несе», але настала «пора свята возрожденья» і т. д.). Ця ліберальна «молитва» викликала різкий відгук у Добролюбова, який в цілому завжди співчутливо ставився до поета. Він же спародіював (у вірші «З мотивів сучасної російської поезії») представлявшееся йому ліберальним «вихваляння» Плещеєвим «царя-визволителя» Однак пародія надрукована була з етичних міркувань. Добролюбов критикував Плещеєва за «абстрактну дидактичність» і алегоричність образів, (запис в щоденнику критика від 8 лютого 1858 року).

Радикальні автори і публіцисти критикували Плещеєва і за зайву, на їхню думку, «широту поглядів». Нерідко він підтримував суперечать один одному ідеї і течії, симпатизуючи лише їх «опозиційність»; широта поглядів «оберталася нерідко невизначеністю суджень».

Н. А. Добролюбов про прозу Плещеєва

Плещеєва-прозаїка відносили до типових представників «натуральної школи»; він писав про провінційного життя, викриваючи хабарників, кріпосників і згубний влада грошей (оповідання «Єнотова шуба» 1847; «цигарку», «Протекція» 1848; повісті «Витівка» і «Дружні поради», 1849). Критики зауважували в його прозових творах впливу Н. В. Гоголя і М. А. Некрасова.

Н. А. Добролюбов, рецензуючи в 1860 році двотомник, до якого увійшли 8 повістей А. Н. Плещеєва, помічав, що вони «... друкувалися у всіх наших кращих журналах і були прочітиваеми свого часу. Потім про них забували. Розмов і суперечок повісті його ніколи не порушували ні в публіці, ні в літературній критиці: ніхто їх не хвалив особливо, але і не сварив ніхто. Здебільшого повість прочитували і залишалися задоволені; тим справа і закінчувалося ... ». Порівнюючи повісті й оповідання Плещеєва з творами літераторів-сучасників другого плану, критик відзначав, що «... елемент громадський проникає їх постійно і цим відрізняє від безлічі безбарвних оповідань тридцятих і п'ятдесятих років».

Світ прози Плещеєва - це світ «дрібних чиновників, учителів, художників, невеликих поміщиків, полусветскіх баринь і панянок». В історії кожного героя повістей Плещеєва помітна, проте, зв'язок з середою, яка «тяжіє над ним своїми вимогами». Це, на думку Добролюбова, і є головна перевага оповідань Плещеєва, втім, - гідність не унікальне, що належить йому «нарівні з дуже багатьма з сучасних белетристів». Чільний мотив прози Плещеєва, на думку критика, можна звести до фрази: «середовище заїдає людини». Однак -

У свіжого і розсудливої ​​читача під час читання ... повістей р Плещеєва негайно є питання: чого ж саме хочуть ці добромисні герої, через що вони вбиваються? .. Тут ми не зустрічаємо нічого певного: все так туманно, уривками, дрібно, що ні виведеш загальної думки, не складеш собі поняття про мету життя цих панів ... Все, що в них є хорошого, - це бажання, щоб хто-небудь прийшов, витягнув їх з болота, в якому вони грузнуть, звалив собі на плечі і потягнув в місце чисте і світле.

Характеризуючи головного героя однойменної повісті, Добролюбов зауважує: «Пашінцев цей - ні те ні се, ні день, ні ніч, ні морок, ні світло», як і безліч інших героїв повістей цього роду, «зовсім не уявляє феномена; все середовище, заїдають його, складається саме з таких же людей ». Причиною загибелі Городкова, героя повісті «Благодіяння» (1859), на думку критика є «... Його ж власна наївність». Незнання життя, невизначеність в засоби та мету і бідність засобів відрізняють і Костіна, героя повісті «Дві кар'єри» (1859), який помирає в сухот ( «Бездоганні герої у м Плещеєва, подібно як і у м Тургенєва та інших, вмирають від виснажливих хвороб », - іронізує автор статті),« нічого ніде не зробивши; але ми не знаємо, що б міг він робити на світлі, якби навіть і не піддався сухот і не був безперервно заїдає середою ». Добролюбов відзначає, однак, той факт, що недоліки прози поета мають і суб'єктивну сторону: «Якщо р Плещеєв з перебільшеною симпатією малює нам своїх Костін і Городкова, так це<следствие того, что>інших, більш витриманих практично типів, в тому ж напрямку, до сих пір ще не представляло російське суспільство ».

значення творчості

Вважається, що значення творчості А. Н. Плещеєва для російської та східноєвропейської громадської думки значно перевершувало масштаби його літературного і поетичного таланту. Починаючи з 1846 року твори поета розцінювалися критиками майже виключно в умовах соціально-політичної значущості. Віршований збірник А. Н. Плещеєва 1846 року стало фактично поетичним маніфестом гуртка петрашевців. У своїй статті Валер'ян Майков, роз'яснюючи, ніж була поезія Плещеєва для людей 40-х років, натхнених соціалістичними ідеалами, ставив останнього в центрі сучасної поезії і навіть готовий був вважати його безпосереднім наступником М. Ю. Лермонтова. «У тому жалюгідному становищі, в якому знаходиться наша поезія зі смерті Лермонтова, м Плещеєв - безперечно перший наш поет в даний час ...», - писав він.

Згодом саме революційний пафос ранній поезії Плещеєва зумовив масштаби його авторитету в революційних колах Росії. Відомо, що в 1897 році одна з перших соціал-демократичних організацій, «Південно-російський робітничий союз», використовувала в своїй листівці найвідоміше вірш поета.

«Пісня робітників»
У лістовочной інтерпретації «Південно-російського робітничого союзу» плещеевскій гімн виглядав так:
Вперед без страху і сумніву
На подвиг доблесний, друзі
Давно вже жадає єднання
Робочих дружна сім'я!
Ми подамо один одному руки,
З'єднаємося в тісне коло, -
І нехай на тортури і на муки
Чи піде за одного вірний друг!
Хочемо ми братерства і свободи!
Хай згине рабства мерзенний століття!
Невже у матері природи
Чи не дорівнює кожна людина?
Заповіт нам вічний Марксом дано -
Тому завіту підкоряйтеся:
"Тісно, ​​робочі всіх країн,
В один Союз об'єднуйтеся! "

Тим часом, в цілому значення творчості А. Н. Плещеєва не обмежувалася його внеском в розвиток російської революційної поезії. Критиками зазначалося, що поет провів величезну роботу (в основному, на сторінках «Вітчизняних записок» і «Біржових відомостей»), аналізуючи розвиток європейської літератури, супроводжуючи публікації власними перекладами (Золя, Стендаль, брати Гонкури, Альфонс Доде). Класичними визнані плещеевскіе вірші для дітей ( «На березі», «Старий»). Поряд з Пушкіним і Некрасовим він вважається одним з основоположником російської поезії для дітей: 16.

переклади Плещеєва

Вплив Плещеєва на поезію другої половини XIX століття було багато в чому обумовлено його перекладами, що мали крім художнього і громадсько-політичне значення: частково через поезію (Гейне, Беранже, Барб'є та ін.) В Росію проникали революційні і соціалістично ідеї. Більше двохсот перекладних віршів складають майже половину всього поетичного доробку Плещеєва. Сучасна критика бачила в ньому одного з найбільших майстрів віршованого перекладу. «На нашу крайнього переконання, Плещеєв в перекладах ще більш поет, ніж в оригіналах», - писав журнал «Час», відзначаючи також, що «в іноземних авторів він шукає перш за все своєю думки і бере своє добро, де б воно не було ... ». Більшу частину перекладів Плещеєва складали переклади з німецької та французької. Багато з його перекладів, незважаючи на специфічні вольності, до сих пір вважаються хрестоматійними (з Гете, Гейне, Рюккерта, Фрейлиграта).

Плещеєв не приховував, що не бачить особливих відмінностей в методиці роботи над перекладом і власним, оригінальним віршем. Він визнавав, що користується перекладом як засобом пропаганди найбільш важливих для даного періоду ідей, а в листі до Маркович від 10 грудня 1870 року прямо вказував: «Я вважаю за краще переводити тих поетів, у яких загальнолюдський елемент бере верх над народним, - у яких культура позначається ! » Поет умів знаходити «демократичні мотиви» навіть у поетів явно виражених консервативних поглядів (Соут - ранні вірші «Бленгеймскій бій» і «Скарги бідняків»). Перекладаючи Теннісона, він особливо підкреслював співчуття англійського поета до «борцеві за чесну справу» ( «Похоронна пісня»), до народу ( «Королева травня»).

При цьому можливості перекладу Плещеєв нерідко трактував як поле імпровізації, в яких нерідко відходив від першоджерела. Поет вільно переробляв, скорочував або збільшував перекладається твір: так, вірш Роберта Прутця «Чи дивився ти на Альпи в годину заходу ...» з сонета перетворилося в потрійне чотиривірш; великий вірш Сирокомлі «Орач до жайворонка» ( «Oracz do skowronku», 1851), яке складалося з двох частин, він під довільною назвою «Пташка» переказав в скороченні (в оригіналі 24 рядки, в перекладі - 18). Жанр поетичного перекладу поет розглядав як засіб пропаганди нових ідей. Вільно інтерпретував він, зокрема, поезію Гейне, нерідко вносячи туди власні (або некрасовские) ідеї і мотиви (переклад «Графині Гудель фон Гудельсфельд»). Відомо, що в 1849 році, відвідавши Московський університет, поет говорив студентам про те, що «... необхідно пробудити самосвідомість в народі, а кращим для цього засобом було б переводити на російську мову іноземні твори, пристосовуючись до простонародному складу мови, поширювати їх в рукописи ... », і що в Петербурзі вже виникло товариство з цією метою: 238.

Характер і особисті якості

Все що залишили спогади про Плещеєва, характеризували його як людину високих моральних якостей. Петро Вейнберг писав про нього як про поета, який «... серед жорстких і частих поштовхів реальності, навіть знемагаючи під ними, ... все-таки продовжував залишатися найчистішим ідеалістом і кликав інших на таку ж ідеальну службу людству», жодного разу не зрадив собі, « ніде і ніколи (як було сказано в віршованому адресу з нагоди його сорокарічного ювілею) не надійшли молодости на світло Свого благими почуттями ».

З посмертного посвяти К. Д. Бальмонта:

Він був з тих, кого доля вела
Кременистими шляхами випробувань.
Кого всюди небезпека стерегла,
Глузливо погрожуючи тугою изгнанья.
Але хуртовина життя, бідність, холод, імла
У ньому не вбили пекучого бажання -
Бути гордим, сміливим, битися проти зла
Будити в інших святі упованья ...

«Людина сорокових років в кращому сенсі цього поняття, невиправний ідеаліст,<Плещеев>вклав свою живу душу, своє лагідне серце в свої пісні, і тому вони такі прекрасні »: 16, - писав видавець П. В. Биков. О. Блок, розмірковуючи в 1908 році про старої російської поезії, особливо відзначав вірші Плещеєва, які «будили якісь заснулі струни, викликали до життя високі і благородні почуття»: 16.

Сучасники і згодом дослідники творчості відзначали надзвичайні ясність розуму, цілісність натури, доброту і благородство Плещеєва; характеризували його як людину, яка «відрізнявся не затьмарює нічим чистотою душі»; зберіг «незважаючи на всі лихі каторжні і солдатські десятиліття ... дитячу віру в чистоту і благородство людської натури, і завжди був схильний перебільшити обдарування чергового поета-дебютанта».

З. Гіппіус, яку при першій особистій зустрічі «абсолютно зачарував» Плещеєв, так записала перші про нього враження:

Він - великий, кілька огрядний старий, з гладкими, досить густим волоссям, жовто-білими (проседь блондина), і чудовою, зовсім білою бородою, яка ніжно стелиться по жилету. Правильні, злегка розпливлися риси, породистий ніс і ніби суворі брови ... але в голубуватих очах - така російська м'якість, особлива, російська, до розсипання, доброта і дитячість, що і брови здаються суворими - навмисне: 102.

Могила Плещеєва в Новодівочому монастирі

адреси

Твори

вірші

За життя вийшли п'ять збірок віршів А. Н. Плещеєва, останній з них - в 1887 році. Найзначнішим з посмертних вважається видання, що вийшло під редакцією П. В. Бикова: «Вірші А. Н. Плещеєва (1844-1891). Четверте, доповнене видання ». СПб, 1905. Поетичні твори Плещеєва за радянських часів видавалися в Великої і Малої серіях «Бібліотеки поета»: 237.

1840-і роки Дездемони «В той час як шум оплесків ...» несвідома смуток «Люблю прагнути я мрією ...» могила На пам'ять «Після грому, після бурі ...» Прощальна пісня човник Старий за фортепіано «Вийдемо на берег; там хвилі ... » "Доброї ночі!" - ти сказала…" «Коли я в залі багатолюдному ...» Любов співака На поклик друзів «Знову я, роздуми повний ...» сусід мандрівник «Я чую, знайомі звуки ...» «Вперед! без страху і сумніву ... » зустріч звуки «До чого мріяти про те, що після буде ...» На мотив одного французького поета наспів «По почуттям брати ми з тобою ...» поетові Вибач «Випадково ми зійшлися з вами ...» «Страждав він в житті багато, багато ...» «Як іспанська мушка, туга ...» Новий рік «Ще один великий голос замовк ...» 1850-ті роки весна Перед від'їздом При посилці Рафаелевой Мадонни Після читання газет «Перед тобою лежить широкий новий шлях ...» В степу Листок з щоденника «Не кажіть, що марно ...» «О, якщо б знали ви, друзі моєї весни ...» роздум «Є дні: ні злість, ні любов ...» зимове катання «Коли твій лагідний, ясний погляд ...» молитва С. Ф. Дурову «Тобою лише ясні дні мої ...» «Ти мені мила, пора заходу! ...» «Була пора: своїх синів ...» минуле «Діти століття всі хворі ...» «Знайомі звуки, чудові звуки! ...» «Коли повернувся я в город родной ...» «Коли мені зустрінеться понівечений боротьбою ...» «Багато злих і дурних жартів ...» Мій знайомий Мій садок «О ні, не всякому дано ...» «Він йшов покірно тернистою дорогою ...» пісня

посвячення пташка серцю мандрівник щасливець «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...» «Ти пам'ятаєш: пониклі верби ...» «Ти хочеш пісень, - не співаю ...» квітка «Що за дитяча голівка ...» 1860-і роки місячної вночі спорожнілий будинок привиди «П'ю за славного артиста ...» декабрист «Якщо в годину, коли запалають зірки ...» На вулиці «Ні відпочинку, мій друг, на життєвому шляху ...» «Нудна картина! ...» «Я у матінки виросла в холі ...» «Блажен не відає праці ...» хворий весна «Друзі вільного мистецтва ...» «Завидно мені дивитися на мудреців ...» благання «Ні! краще загибель без повернення ... » жебраки Новий рік «О, не забудь, що ти боржник ...» «О, юність, молодість, де ж ти ...» ( «Современник», 1862, квітень) хмари Пам'яті К. С. Аксакова «Перед ветхою хатинка ...» поетові «Блідий промінь місяця пробився ...» В лісі. З Гейне ( «Современник», 1863 січень-лютий) «Всю-то, всю мою доріжку ...» ( «Современник», 1863 січень-лютий) дві дороги «Запах троянди і жасмину ...» «І ось намета свого блакитний ...» До юності лжеучителями «Люблю я під вечір стежкою лесною ...» «На серці злість накипіла ...» «Ніч пролітала над світом ...» вночі Вона і він «Відпочину-ка, сяду у лісової галявини ...» Вітчизна «Природа-мати! До тебе йду ... » рідне Поради мудреців ( «Современник», 1863 січень-лютий) «Сонце гори золотило ...» «У суді він слухав вирок ...» весна «Навіщо при звуках цих пісень ...» іпохондрія осінь вмираючий «Чесні люди, дорогий тернистий ...» «Що рік, то нова втрата ...»

«Що ти поникла, зелена Івушка? ...» гості «Якщо хочеш ти, щоб мирно ...» «Дивлюся на неї і милуюся ...» Apostaten-Marsch Пам'яті Е. А. Плещеєва «Швидко тануть сніги, побігли струмки ...» «Коли побачу я несподівано погребенье ...» слов'янським гостям «Де ти, пора веселих зустрічей ...» «Шкода мені тих, чия гине сила ...» «Коли тобі мовчанням суворим ...» хмари Слова для музики Люди похилого віку «Важка, болісна дума ...» 1870-і роки «Іль ті дні ще далекі ...» очікування «Блаженні ви, кому дано ...» весняної вночі «Він в білому труні своєму ...» Тости В бурю весна дитинство Зимовий вечір З життя могила трудівника «Не знав я від лютого горя спокою ...» «Теплий день весняний ...» На березі вночі спогад завтра На дачі негода старий «Я тихо йшов по вулиці безлюдній ...» Бабуся і внучок «Розстався я з оманливими снами ...» «Тобі зобов'язаний я порятунком ...» 1880-і роки «Вогні погасли в будинку ...» пам'яті Пушкіна пісня вигнанця «Без надій і очікувань ...» «Вирувала каламутна річка ...» Зі старих пісень «Ти жадав правди, жадав світла ...» минуле Пам'яті Н. А. Некрасова 27-го вересня 1883 року (Пам'яті І. С. Тургенєва) ( «Вітчизняні записки», 1883, жовтень) Остання середа 1-е січня 1884 р До портрета співачки «Як часто образ дорогий ...» На заході Слова для музики В альбом Антону Рубінштейну Антону Павловичу Чехову На похоронах Всеволода Гаршина «Так важко, так гірко мені і боляче ...» «Як в дні негоди сонця промінь ...» «Хто ти, красуня, з квітами польовими ...» докір «Це полум'яне сонце ...»

Повісті (вибране)

П'єси (вибране)

Бібліографія

• Арсеньєв К. К.Один з поетів сорокових років. Вірші А. Н. Плещеєва. // Вісник Європи, 1887, березень, стор. 432-437.
• Краснов П. Н.Поезія Плещеєва. // Книжки Тижня, 1893, грудень, стор. 206-216.
, 1988. - 192 с. - (Літературознавство і мовознавство). - 44 000 прим. (Обл.)
• Пустильник Л. С.Життя і творчість А. Н. Плещеєва / Відп. ред. І. Л. Волгін. - М.: Наука, 2008. - 344, с. - (Науково-популярна література). - ISBN 978-5-02-034492-1(В пер.)
• А.Н. Плещеєв і російська література: збірник наукових статей. - Кострома: КДУ ім. Н.А. Некрасова, 2006

російський письменник, поет, перекладач; літературний і театральний критик

Олексій Плещеєв

коротка біографія

Олексій Миколайович Плещеєв(4 грудня 1825 Кострома - 8 жовтня 1893 Париж) - російський письменник, поет, перекладач; літературний і театральний критик. У 1846 році перший же збірник віршів зробив Плещеєва знаменитим в революційній молодіжному середовищі; як учасник гуртка Петрашевського він був в 1849 році заарештований і через якийсь час відправлений на заслання, де провів на військовій службі майже десять років. Після повернення із заслання Плещеєв продовжив літературну діяльність; пройшовши через роки бідності і поневірянь, він став авторитетним літератором, критиком, видавцем, а в кінці життя і меценатом. Багато творів поета (особливо вірші для дітей) стали хрестоматійними і вважаються класикою. На вірші Плещеєва найвідомішими російськими композиторами написані понад сто романсів.

Олексій Миколайович Плещеєв народився в Костромі 4 грудня 1825 в збіднілій дворянській родині, що належала стародавнього роду Плещеєвих (в числі предків поета був святий Алексій Московський). Сім'я шанувала літературні традиції: в роду Плещеєвих було кілька літераторів, серед яких відомий в кінці XVIII століття письменник С. І. Плещеєв.

Батько поета Микола Сергійович служив при олонецком, вологодському і Архангельському губернаторах. Дитинство А. Н. Плещеєва пройшло в Нижньому Новгороді, де з 1827 року батько служив губернським лісничим. Після смерті Миколи Сергійовича Плещеєва в 1832 році вихованням сина займалася мати Олена Олександрівна (уроджена Горскін). До тринадцяти років хлопчик навчався вдома і отримав гарну освіту, оволодівши трьома мовами; потім за бажанням матері поступив в Петербурзьку школу гвардійських підпрапорщиків і переїхав до Петербурга. Тут майбутньому поетові довелося зіткнутися з «отупляє і розбещує» атмосферою «миколаївської вояччини», яка назавжди поселила в його душі «найщирішу антипатію». Втративши інтерес до військової служби, Плещеєв в 1843 році покинув школу гвардійських прапорщиків (формально - звільнившись «через хворобу») і вступив до Петербурзького університету по розряду східних мов. Тут почав складатися коло знайомств Плещеєва: ректор університету П. А. Плетньов, А. А. Краєвський, Майкова, Ф. М. Достоєвський, І. А. Гончаров, Д. В. Григорович, М. Є. Салтиков-Щедрін.

Поступово у Плещеєва з'явилися знайомства в літературних колах (сформовані, в основному, на званих вечорах в будинку А. Краєвського). Свою найпершу добірку віршів Плещеєв направив Плетньова, ректору Петербурзького університету і видавцеві журналу «Современник». У листі Я. К. Грот останній писав:

Чи бачив ти в Современнике вірші з підписом А. П-Вь? Я дізнався, що це наш студент ще 1-го курсу, Плещеєв. У нього видно талант. Я його закликав до себе і був прихильний до нього. Він йде по східному відділенню, живе з матір'ю, у якої він єдиний син ...

У 1845 році А. Н. Плещеєв, захопившись соціалістичними ідеями, познайомився через братів Бекетових з учасниками гуртка М. В. Буташевич-Петрашевського.

У початку 1846 року Плещеєв став відвідувати літературно-філософський гурток братів Бекетових (Олексія, Андрія і Миколи), в який входили поет А. Н. Майков, критик В. Н. Майков, лікар С. Д. Яновський, Д. В. Григорович і ін. В гуртку братів Бекетових Плещеєв познайомився з Ф. М. Достоєвським, з яким його зв'язала багаторічна дружба.

Плещеєв, якому Достоєвський присвятив свою повість «Білі ночі», став прототипом Мрійника в цьому творі.

У гурток Петрашевського входили літератори - Ф. М. Достоєвський, Н. А. Спішно, С. Ф. Дуров, А. В. Хаников. Великий вплив на Плещеєва надав в ці дні Н. Спішно, про який поет згодом відгукувався як про людину «сильної волі і надзвичайно чесного характеру».

Петрашевці приділяли значну увагу політичної поезії, обговорюючи на «п'ятницях» питання її розвитку. Відомо, що на обіді в честь Ш. Фур'є читався в перекладі «Les fous» Беранже - твір, присвячений соціалістам-утопістам. Плещеєв не тільки брав активну участь в обговореннях і створення агітаційних віршів, але і доставляв учасникам гуртка заборонені рукописи. Спільно з Н. А. Мордвіновим він приступив до перекладу книги основоположника християнського соціалізму Ф.-Р. де Ламенне «Слово віруючого», яку передбачалося віддрукувати в підпільній друкарні.

Влітку 1845 р Плещеєв залишив університет через туги матеріального становища і незадоволеності самим процесом освіти. Покинувши університет, він присвятив себе виключно літературній діяльності. Однак надій завершити освіту не залишив, збираючись підготувати весь університетський курс і здати його екстерном. При цьому він не переривав контактів з учасниками гуртка; петрашевці нерідко зустрічалися у нього вдома; Плещеєв ними сприймався як «поет-борець, свій Андре Шеньє».

У 1846 році був виданий перший збірник віршів поета, куди увійшли стали популярними вірші «На поклик друзів» (1845), «Вперед! без страху і сумніву ... »(яке прозвали« російської Марсельєзою ») і« За почуттям брати ми з тобою »(обидва вірші стали гімнами революційної молоді). Гасла плещеевского гімну, згодом втратили гостроту, для однолітків та однодумців поета мали цілком конкретний зміст: «любові вчення» розшифровується як вчення французьких соціалістів-утопістів; «Подвиг доблесний» означав заклик до суспільного служіння і т. Д. Н. Г. Чернишевський пізніше назвав вірш «прекрасним гімном», Н. А. Добролюбов характеризував його як «сміливий заклик, повний такої віри в себе, віри в людей, віри в краще майбуття ». Вірші Плещеєва отримали широкий громадський резонанс: його «стали сприймати як поета-борця».

В. Н. Майков в рецензії на першу збірку віршів Плещеєва з особливим співчуттям писав про віру поета в «торжество на землі істини, любові та братерства», називаючи автора «першим нашим поетом в даний час»:

Вірші до діви і для місяця скінчилися назавжди. Настає інша епоха: у ходу сумнів і нескінченні муки сумніву, страждання загальнолюдськими питаннями, гіркий плач на недоліки і лиха людства, на невлаштованість суспільства, скарги на дріб'язок сучасних характерів і урочисте визнання своєї нікчемності і безсилля, пройняті ліричним пафосом до істини ... У тому жалюгідному положенні, в якому знаходиться наша поезія зі смерті Лермонтова, м Плещеєв - безперечно перший наш поет в даний час ... він, як видно з його віршів, взявся за справу поета за покликанням, він сильно співчуває питань свого часу, страждає усіма недугами століття, болісно мучиться недосконалостями суспільства ...

Вірші та оповідання А. Плещеєва, який в ці роки був заряджений вірою в майбутнє царство «гуманіческого космополітизму» (за висловом Майкова), друкувалися також в «Вітчизняних записках» (1847-1849).

Поезія Плещеєва виявилася фактично першою літературною реакцією в Росії на події у Франції. Багато в чому саме тому його творчість так цінували петрашевці, що ставили собі за безпосередньою метою перенесення революційних ідей на вітчизняний грунт. Згодом сам Плещеєв в листі до А. П. Чехову писав:

А для нашого брата - людини другої половини 40-х років - Франція дуже близька серцю. Тоді у внутрішню політику не дозволялось носа сунути - і ми виховувалися і розвивалися на французькій культурі, на ідеях 48 року. Нас не знищиш ... Багато в чому, звичайно, довелося розчаруватися потім - але багато чому ми зберегли вірність.

А. Плещеєв - А. Чехову, 1888 рік

Вірш «Новий рік» ( «Чути кліки - привітання ...»), що вийшло з «конспіративних» підзаголовком «Кантата з італійського», стало прямим відгуком на Французьку революцію. Написане в кінці 1848 року, воно не змогло обдурити пильність цензури і було опубліковано тільки в 1861 році.

У другій половині 1840-х років Плещеєв почав публікуватися і як прозаїк. Його розповіді «Єнотова шуба. Розповідь не без моралі »(1847),« цигарку. Істинне пригода »(1848),« Протекція. Історія бувала »(1848) були помічені критикою, яка виявила в них вплив Н. В. Гоголя і віднесла до« натуральної школі ». У ці ж роки поет написав повісті «Витівка» (1848) і «Дружні поради» (1849), в якій отримали розвиток деякі мотиви присвяченій Плещеєва повісті «Білі ночі» Ф. М. Достоєвського.

Посилання

Взимку 1848-1849 року Плещеєв влаштовував зустрічі петрашевців у себе вдома. На них бували Ф. М. Достоєвський, М. М. Достоєвський, С. Ф. Дуров, А. І. Пальм, Н. А. Спішно, А. П. Мілюков, Н. А. Момбеллі, Н. Я. Данилевський (майбутній консервативний автор роботи «Росія і Європа»), П. І. Ламанський. Плещеєв ставився до більш поміркованої частини петрашевців. Його залишали байдужим виступи інших радикальних ораторів, які ідею особистого Бога підміняли «істиною в природі», відкидали інститут сім'ї та шлюбу і сповідували республіканізм. Він був далеким від крайнощів і свої думки і почуття прагнув гармонізувати. Палке захоплення новими соціалістичними віруваннями не супроводжувалося рішучою відмовою від своєї колишньої віри і лише єднало релігію соціалізму і християнське вчення про правду і любові до ближнього в єдине ціле. Недарма своїм епіграфом до вірша «Сон» він взяв слова Ламенне: «Земля - ​​сумна і висушені, але вона знову зазеленіє. Дихання злого вічно не проноситься над нею, як палюче подих ».

У 1849 році, перебуваючи в Москві (будинок № 44 по 3-й Міщанській вулиці, нині вулиця Щепкіна), Плещеєв послав Ф. М. Достоєвського копію забороненого «Листи Бєлінського Гоголю». Поліція перехопила послання. 8 квітня до доносом провокатора П. Д. Антонеллі поет був заарештований в Москві, під вартою переправлений до Петербурга і провів вісім місяців у Петропавлівській фортеці. 21 осіб (з 23 засуджених) були засуджені до розстрілу; в їх числі опинився Плещеєв.

22 грудня разом з іншими засудженими петрашевцами А. Плещеєва привезли на Семенівський плац до спеціального помосту громадянської страти. Пішла інсценування, яку згодом докладно описав Ф. Достоєвський в романі «Ідіот», після чого був зачитаний указ імператора Миколи I, згідно з яким смертна кара замінювалася різними термінами посилання на каторгу або в арештантські роти. А. Плещеєв спочатку був засуджений до чотирьох років каторги, потім переведений рядовим в Уральськ в Окремий Оренбурзький корпус.

6 січня 1850 року Плещеєв прибув в Уральськ і був зарахований рядовим солдатом в 1-го Оренбурзького лінійного батальйону. 25 березня 1852 його перевели в Оренбург в 3-й лінійний батальйон. Поет прожив в краї вісім років, сім з яких він залишався на військовій службі. Плещеєв згадував, що перші роки служби давалися йому важко, багато в чому - через вороже ставлення до нього офіцерського складу. «На перших порах життя його в новому місці посилання була прямо жахлива», - свідчив М. Дандевіль. Відпустка йому не надавали, про творчу діяльність не могло бути й мови. Тяжке враження справляли на поета самі степи. «Ця безмежна степова далечінь, широчінь, черства рослинність, мертва тиша і самотність - жахливі», - писав Плещеєв.

Положення змінилося на краще після того, як поетові став надавати заступництво генерал-губернатор граф В. А. Перовський, давній знайомий матері. Плещеєв отримав доступ до книг, здружився з родиною захоплювався мистецтвом і літературою підполковника (пізніше - генерала) В. Д. Дандевіля, присвятивши йому кілька віршів тих років, з польськими засланцями, з відбували в цих же краях посилання Тарасом Шевченком, з одним із творців літературної маски Козьми Пруткова А. М. Жемчужникова і поетом-революціонером М. Л. Михайловим.

"Перед від'їздом"
Вірш Плещеєва 1853 роки, що вийшло з присвятою «Л. З. Д. », було адресовано Любові Захарівна Дандевіль, дружині підполковника Дандевіля.

Знову весна! Знову далекий шлях!
В душі моїй тривожне сумнів;
Мимовільний страх мою стискає груди:
Засвітиться ль зоря освобожденья?
Велить бог від горя відпочити,
Іль фатальний, згубний свинець
Покладе всім прагненням кінець?
Прийдешнє відповіді не дає ...
І я йду, покірний волі долі
Куди мене зірка моя веде.
У пустельний край, під небеса Сходу!
І лише молю, щоб пам'ятний я був
Трохи тим, кого я тут любив ...
О, вірте мені, ви перша з них ...

Поет відіслав його адресатові перед від'їздом в діючу армію, на штурм фортеці Ак-Мечеть.

Взимку 1850 року в Уральську Плещеєв познайомився з Сигізмундом Сераковським і його гуртком. Згодом вони зустрічалися в Ак-Мечеті, де обидва служили. У гуртку Сераковського Плещеєв знову опинився в атмосфері напруженого обговорення тих же соціально-політичних питань, які хвилювали його в Петербурзі. «Один вигнанець підтримував іншого. Вищим щастям було перебування в колі своїх товаришів. Після муштри збиралися часто дружні співбесіди. Листи з батьківщини, новини, принесені газетами, були предметом нескінченного обговорення. Жоден з них не втрачав мужності і надії на повернення ... », - розповідав про гурток його учасник Бр. Залеський. Біограф Сераковського уточнював, що в гуртку обговорювалися «питання, пов'язані із звільненням селян і наділенням їх землею, а також скасування тілесного покарання в армії».

2 березня 1853 року Плещеєв за власним проханням був переведений до складу 4-го лінійного батальйону, що відправляється в небезпечний степовий похід. Він взяв участь в організованих Перовским Туркестану походах, зокрема, в облозі та штурмі кокандской фортеці Ак-Мечеть). У листі до Оренбурзькому приятелеві Плещеєв пояснював це рішення тим, що «мета походу була благородна - захист утеснённих, а ніщо так не одушевляє, як благородна мета». За хоробрість він був підвищений до звання унтер-офіцери, а в травні 1856 року одержав чин прапорщика і з ним - можливість перейти на цивільну службу. Плещеєв звільнився в грудні 1856 року «з перейменуванням в колезькі реєстратори і з дозволом вступити в цивільну службу, крім столиць» і вступив на службу в Оренбурзьку прикордонну комісію. Прослуживши там до вересня 1858 року перейшов до канцелярії оренбурзького цивільного губернатора. З Оренбурзького краю поет надсилав в журнали (переважно в «Русский вестник») свої вірші та оповідання.

У 1857 році Плещеєв одружився з дочкою наглядача Илецкого соляного копальні Є. А. Руднєвої і в травні 1858 року зі дружиною вирушив до Петербурга, отримавши чотиримісячний відпустку «в обидві столиці» і повернення прав потомственого дворянства.

Поновлення літературної діяльності

Уже в роки заслання А. Плещеєв відновив літературну діяльність, хоч і писати змушений був уривками. Вірші Плещеєва почали друкуватися в 1856 році в «Російському віснику» під характерною назвою: «Старі пісні на новий лад». Плещеєв 1840-х років був, за зауваженням М. Л. Михайлова, схильний до романтизму; в віршах періоду заслання збереглися романтичні тенденції, але критика відзначала, що тут став глибше досліджуватися внутрішній світ людини, «яка присвятила себе боротьбі за народне щастя».

У 1857 році в «Російському віснику» були опубліковані ще кілька його віршів. Для дослідників творчості поета залишилося неясним, які з них були дійсного новими, а які ставилися до років заслання. Передбачалося, що переклад Г. Гейне «Життєвий шлях» (у Плещеєва - «І сміх, і пісні, і сонця блиск! ..»), надрукований в 1858 році, належить до останніх. Ту ж лінію «вірності ідеалам» продовжувало вірш «В степу» ( «Але нехай без радості мої проходять дні ...»). Вираженням загальних настроїв оренбурзьких засланців революціонерів стало вірш «Після читання газет», основна ідея якого - осуд Кримської війни - була співзвучна настроям польських і українських засланців.

А. Н. Плещеєв, 1850-ті роки

У 1858 році, після майже десятирічної перерви, вийшла друга збірка віршів Плещеєва. Епіграф до нього, слова Гейне: «Я не в силах був співати ...», побічно вказував на те, що на засланні поет майже не займався творчою діяльністю. Віршів, датованих 1849-1851 роками, не збереглося взагалі, і сам Плещеєв в 1853 році визнавався, що давно «відвик писати». Основною темою збірки 1858 року було «біль за поневолену батьківщину і віра в правоту своєї справи», духовне прозріння людини, який відмовляється від бездумного і споглядального ставлення до життя. Збірник відкривався віршем «Присвята», багато в чому перегукується з віршем «І сміх, і пісні, і сонця блиск! ..». У числі тих, хто співчутливо оцінив друга збірка Плещеєва, був Н. А. Добролюбов. Він вказував на соціально-історичну обумовленість тужливих інтонацій обставинами життя, які «потворно зламує найблагородніші і сильні особистості ...». «У цьому відношенні і на обдарування р Плещеєва лягла та ж друк гіркого свідомості свого безсилля перед долею, той же колорит" болючою туги і безрадісні дум ", що послідували за палкими, гордими мріями юності», - писав критик.

У серпні 1859 року, після короткого повернення в Оренбург, А. Н. Плещеєв оселився в Москві (під «найсуворішим наглядом») і повністю присвятив себе літературі, ставши активним співробітником журналу «Современник». Скориставшись оренбургским знайомством з поетом М. Л. Михайловим, Плещеєв налагодив контакти з оновленою редакцією журналу: з Н. А. Некрасовим, М. Г. Чернишевським, Н. А. Добролюбовим. У числі видань, де поет друкував вірші, були також «Русское слово» (1859-1864), «Час» (1861-1862), газети «Століття» (1861), «День» (1861-1862) і «Московський вісник »(редакторську посаду в якому він займав в 1859-1860 роки), петербурзькі видання (« Світоч »,« Іскра »,« Час »,« Русское слово »). 19 грудня 1859 року Товариство любителів російської словесності обрало А. Плещеєва в дійсні члени.

В кінці 1850-х років А. Плещеєв звернувся до прози, спочатку - до жанру оповідання, потім опублікував кілька повістей, зокрема, «Спадщина» і «Батько і дочка» (обидві - 1857), почасти автобіографічні «будні» (1858) , «Пашінцев» і «Дві кар'єри» (обидві - 1859). Основною мішенню сатири Плещеєва-прозаїка були псевдоліберальної обличительство і романтичне епігонство, а також принципи «чистого мистецтва» в літературі (оповідання «Літературно-мистецький вечір"). Добролюбов про повісті «Пашінцев» (надрукованій в «Російському віснику» 1859 № 11 і 12) писав: «Елемент громадський проникає їх постійно і цим відрізняє від безлічі безбарвних оповідань тридцятих і п'ятдесятих років ... В історії кожного героя повістей Плещеєва ви бачите, як він пов'язаний своєю середою, як цей маленький світ тяжіє над ним своїми вимогами і відносинами - словом, ви бачите в герої істота суспільна, а не відокремлене ».

«Московський вісник»

У листопаді 1859 року Плещеєв став пайовиком газети «Московський вісник», в якій дали згоду брати участь І. С. Тургенєв, А. М. Островський, М. Є. Салтиков-Щедрін, І. І. Лажечников, Л. Н. Толстой і Н. Г. Чернишевський. Плещеєв енергійно запрошував до участі Некрасова і Добролюбова і вів боротьбу за усунення політичної орієнтації газети різко вліво. Завдання видання він визначав так: «Будь-яке кумівство в сторону. Треба бити кріпосників під маскою лібералів ».

Публікація в «Московському віснику» перекладеного Плещеєвим «Сну» Т. Г. Шевченка (опублікованого під заголовком «Жниця»), а також автобіографії поета була багатьма (зокрема, Чернишевським і Добролюбовим) розцінена як сміливий політичний акт. «Московський вісник» під керівництвом Плещеєва став політичною газетою, яка підтримувала позиції «Современника». У свою чергу і «Современник» в «Нотатках нового поета» І. І. Панаєва позитивно оцінював напрям газети Плещеєва, прямо рекомендуючи свого читача звернути увагу на переклади з Шевченка.

1860-і роки

Співпраця з «Сучасником» тривало до самого його закриття в 1866 році. Поет не раз заявляв про своє беззастережне співчутті програмі журналу Некрасова, статей Чернишевського і Добролюбова. «Ніколи я не працював так багато і з такою любов'ю, як в ту пору, коли вся моя літературна діяльність була дана виключно тому журналу, яким керував Микола Гаврилович і ідеали якого були і назавжди залишилися моїми ідеалами», - згодом згадував Плещеєв.

У Москві в будинку Плещеєва на літературних і музичних вечорах бували Некрасов, Тургенєв, Толстой, А. Ф. Писемський, А. Г. Рубінштейн, П. І. Чайковський, актори Малого театру. Плещеєв був учасником і обирався старійшиною «Артистичного гуртка».

У 1861 році Плещеєв вирішив створити новий журнал під назвою «Іноземне огляд», і запропонував брати участь у ньому М. Л. Михайлову. Рік по тому з Салтиковим, А. М. Унковским, А. Ф. Головачова, А. І. Європеус і Б. І. качиних він розробив проект журналу «Російська правда», але в травні 1862 отримав відмову у відкритті журналу. Тоді ж у Плещеєва виник нездійснений план покупки вже виходить газети «Століття».

Позиція Плещеєва щодо реформ 1861 року зі часом змінювалася. Спочатку звістка про них він сприйняв з надією (свідчення тому - вірш «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...»). У 1860 році поет переосмислив своє ставлення до звільнення селян - багато в чому під впливом Чернишевського і Добролюбова. У листах до Є. І. Барановського Плещеєв зауважував: «бюрократична і плантаторському» партії готові віддати «бідного мужика на жертву чиновницькому грабунку», відрікаючись від колишніх надій на те, що мужик «звільниться від важкої поміщицької лапи».

Період політичної активності

Віршоване творчість Плещеєва початку 1860-х років було відзначено переважанням суспільно-політичних, граждансхіх тем і мотивів. Поет намагався звертатися до широкої демократично налаштованої аудиторії; в його поетичних творах з'явилися агітаційні нотки. Він остаточно припинив співпрацювати з «Російським вісником» і приватне спілкуватися з М. Н. Катковим, більш того, став відкрито критикувати напрямок, очолюване останнім. «Прокляті питання реальності - ось справжній зміст поезії», - стверджував в одній зі своїх критичних статей поет, закликаючи до політизації видань, в яких брав участь.

Характерними в цьому сенсі віршами були «Благання» (свого роду реакція на арешт М. Л. Михайлова), присвячене Некрасову вірш «Новий рік», в якому (як і в «На серці злість накипіла ...») критикувалися ліберали з їх риторикою. Однією з центральних в поезії Плещеєва початку 1860-х років стала тема громадянина-бійця, революційного подвигу. Поет у віршах Плещеєва - не той «пророк», що страждає від нерозуміння натовпу, але «воїн революції». Пряме політичне значення мало вірш «Чесні люди дорогою тернистий ...», присвячене процесу Чернишевського ( «Хай не сплітає вінки вам переможні ...»).

Характер політичного виступу мали і надруковані в «Современнике» в 1862 році вірші «До юності» та «лжеучителями», пов'язані з подіями осені 1861 року, коли арешти студентів були зустрінуті повною байдужістю широких народних мас. З листа Плещеєва А. Н. Супеневу, якому було послано для передачі Некрасову вірш «До юності», виявляється, що 25 лютого 1862 року Плещеєв читав «До юності» на літературному вечорі на користь двадцяти висланих студентів. Поет брав участь і в зборі грошей на користь потерпілих студентів. У вірші «До юності» він закликав студентів «не відступати перед натовпом, кидати камінням готової». Вірш «лжеучителями» стало відповіддю на лекцію Б. Н. Чичеріна, прочитану 28 жовтня 1861 року й спрямовану проти «анархії умів» і «буйного розгулу думки» студентів. У листопаді 1861 року Плещеєв писав А. П. Мілюкова:

Чи читали ви лекцію Чичеріна в «Московських відомостях»? Як би ви мало ні співчували студентам, яких витівки дійсно часто бувають дитячими, але погодьтеся, що не можна не пошкодувати бідну молодь, засуджену слухати таку в'ялу дурницю, такі поношені, як солдатські штани, загальні місця і Пустозвонов доктринерський фрази! Чи це живе слово науки і правди? І цієї лекції аплодували співтовариші поважного доктринера Бабст, Кетчер, Щепкін і Ко.

У звітах таємної поліції за ці роки А. Н. Плещеєв як і раніше фігурував як «змовника». У них підкреслювалося, що хоча Плещеєв «поводиться дуже приховано», він все-таки «підозрюється в поширенні ідей, незгодних з видами уряду». Для такої підозрілості були певні підстави.

Чесні люди, дорогий тернистий

Чесні люди, дорогий тернистий
До світла йдуть твердої стопою,
Волею залізною, совістю чистою
Страшні ви злобі людський!
Хай не сплітає вінки вам переможні
Горем задавлений, сплячий народ, -
Ваші труди не загинуть безслідне;
Добре насіння дасть плід ...

Вірш, написаний 1863 року з приводу суду над Чернишевським, не друкувався аж до 1905 року. Чернишевський, з яким Плещеєва пов'язували спільність поглядів і особиста дружба, зазначав останнього як «письменника, діяльність якого бездоганна і корисна».

Ще до переїзду Н. Плещеєв в Москву найближчі соратники Н. Г. Чернишевського готували створення всеросійської таємної революційної організації. Активну участь в її підготовці взяли багато друзів поета: С. І. Раковський, М. Л. Михайлов, Я. Станевич, Н. А. Сєрно-Соловьевіч, Н. В. Шелгунов. Тому поліція розглядала і Плещеєва як повноправного учасника етотайной організації. У доносі Всеволода Костомарова поет був названий «змовником»; саме йому приписувалося створення «Листи до селян», відомої прокламації Чернишевського.

Відомо, що 3 липня 1863 року в III Відділенні була складена записка, що повідомляли, що поет-перекладач Ф. М. Берг відвідав Плещеєва на дачі і бачив у нього листівки і друкарський шрифт. «Федір Берг відгукнувся, що Плещеєв ... позитивно один з діячів суспільства" Земля і воля "», - говорилося в записці. 11 липня 1863 року біля Плещеєва був проведений обшук, який не приніс результатів. У листі до керуючого 1-й експедицією III Відділення Ф. Ф. Кранцу поет обурювався з цього приводу, а наявність в будинку портретів Герцена і Огарьова і декількох заборонених книг пояснив літературними інтересами. Точних даних про участь Плещеєва в «Землі і волі» немає. Багато сучасників вважали, що Плещеєв не тільки належав до таємного товариства, але і містив підпільну друкарню, про що, зокрема, писав П. Д. Боборикін. М. Н. Слєпцова в своїх спогадах «Штурмани прийдешньої бурі» стверджувала, що в числі осіб, що входили в «Землю і волю» і особисто їй знайомих, був і Плещеєв: «У 60-х роках він завідував друкарнею в Москві, де друкувалася "Молода Росія", і, крім того, брав участь у щойно почалися тоді в Москві ж "Русских ведомостях", здається, в якості оглядача іноземної літератури. Він був членом "Землі і волі", що з давніх-давен пов'язувало його з Слєпцовим », - стверджувала вона. Побічно ці твердження підтверджуються листами самого Плещеєва. Так, про намір «завести у себе друкарню» він писав Ф. В. Чижову 16 вересня 1860 року. У листі Достоєвському від 27 жовтня 1859 року, говорилося: «Я заводжу сам - хоча не один - друкарню».

Літературна діяльність в 1860-х роках

У 1860 році вийшли два томи «Повістей і оповідань» Плещеєва, а в 1861 і 1863 роках - ще дві збірки віршів. Дослідники відзначали, що як поет Плещеєв прилучився до Некрасівській школі. На тлі суспільного підйому 1860-х років він створював соціально-критичні, протестно-призовні вірші ( «Про юність, юність, де ж ти?», «О, не забудь, що ти боржник», «Нудна картина!»). Разом з тим, за характером поетичної творчості він був близький в 1860-і роки до Н. П. Огарьову. Творчість обох поетів складалося на загальних літературних традиціях, хоча зазначалося, що поезія Плещеєва більш лірична. Серед сучасників все ж переважала думка про те, що Плещеєв так і залишився «людиною сорокових років», кілька романтичним і абстрактним. «Такий душевний склад не зовсім співпадав з характером нових людей, тверезих шістдесятників, які вимагали справи і насамперед справи», - зазначав Н. Банніков, біограф поета.

Н. Д. Хвощінскій під псевдонімом «В. Крестовский »в рецензії на збірку Плещеєва 1861 року високо оцінюючи в ретроспективі творчість поета, який писав« живі, теплі сучасні речі, які змушували нас співчувати йому », але різко критикувала« невизначеність »почуттів і ідей, в деяких віршах вловлюючи занепадництво, в деяких - співчуття лібералізму. Побічно з такою оцінкою погоджувався і сам Плещеєв, у вірші «Роздум» визнавався про «жалюгідному зневірені» і «переконанні в безплідності боротьби ...».

Дослідники відзначали, що в новій для Плещеєва літературної ситуації йому було важко виробити власну позицію. «Потрібно сказати нове слово, а де воно?» - писав він Достоєвському в 1862 році. Плещеєв співчутливо сприймав різноманітні, іноді полярні суспільно-літературні погляди: так, розділяючи деякі ідеї Н. Г. Чернишевського, разом з тим підтримував і московських слов'янофілів, і програму журналу «Час».

Літературні заробітки приносили поету убогий дохід, він вів існування «літературного пролетаря», як називав таких людей (включаючи і себе самого) Ф. М. Достоєвський. Але, як відзначали сучасники, поводився Плещеев незалежно, зберігаючи вірність «високому гуманістичному шиллерівської ідеалізму, засвоєного в юності». Як писав Ю. Зобнин, «Плещеєв з мужньою простотою принца-вигнанця виносив постійну потребу цих років, тулився зі своїм численним сімейством в крихітних квартирках, але ні на йоту не поступався ні своєї громадянської, ні літературної совістю».

роки розчарувань

У 1864 році А. Плещеєв змушений був вступити на службу і отримав місце ревізора контрольної палати московського поштамту. «Зовсім мене поколоти життя. В мої літа битися як риба об лід і носити віцмундир, до якого ніколи не готувався, куди як тяжко », - скаржився він через два роки в листі Некрасову.

Були й інші причини, що зумовили намітилося до кінця 1860-х років різке погіршення загального настрою поета, переважання в його творах почуттів гіркоти і пригніченості. Крах зазнали його надії на всенародні виступи у відповідь на реформу; померли або були заарештовані багато його друзі (Добролюбов, Шевченко, Чернишевський, Михайлов, Сєрно-Соловьевіч, Шелгунов). Важким ударом для поета стала смерть дружини, що пішла 3 грудня 1864 года. Після закриття в 1866 році журналів «Современник» і «Русское слово» (ще раніше були припинені журнали братів Достоєвських «Час» і «Епоха») Плещеєв виявився в числі літераторів, практично втратили журнальну трибуну. Основною темою його віршів цього часу стало викриття зради і зради ( «Якщо хочеш ти, щоб мирно ...», «Apostaten-Marsch», «Шкода мені тих, чия гине сила ...»).

У 1870-х роках революційні настрої в творчості Плещеєва набули характеру ремінісценцій. Характерним в цьому сенсі вважається одне з найзначніших в його творчості вірш «Я тихо йшов по вулиці безлюдній ...» (1877), присвячене пам'яті В. Г. Бєлінського. Немов би підводило риску під тривалим періодом розчарувань і краху надій вірш «Без надій і очікувань ...» (1881), що стало прямим відгуком на стан справ в країні.

Плещеєв в Петербурзі

У 1868 році Н. А. Некрасов, ставши на чолі журналу «Вітчизняні записки», запросив Плещеєва переїхати в Петербург і зайняти пост секретаря редакції. Тут поет відразу ж опинився в дружній обстановці, серед однодумців. Після смерті Некрасова Плещеєв взяв на себе керівництво віршованим відділом і пропрацював в журналі аж до 1884 року.

Одночасно разом з В. С. Курочкіним, А. М. Скабичевський, Н. А. Демертом став співробітником «Біржових відомостей», газети, в якій Некрасов мріяв негласно «проводити погляди» свого основного видання. Після закриття «Вітчизняних записок» Плещеєв сприяв створенню нового журналу під назвою «Північний вісник», в якому пропрацював до 1890 року.

Активно підтримував літераторів-початківців. Зіграв важливу роль в житті Івана Сурикова, який жебракував і готовий був накласти на себе руки. Життя Сурикова змінилася після першої публікації, влаштованої Плещеєвим. Маючи величезний вплив в редакціях і видавництвах, Плещеєв допомагав В. М. Гаршину, А. Серафимовича, С. Я. Надсона, А. Апухтін. Найважливішу роль Плещеєв зіграв в літературній долі Д. С. Мережковського в роки його літературного старту. Останній як реліквію зберігав у своєму архіві коротку записку: «Пропоную в члени<Литературного>суспільства Семена Яковича Надсона (Крондштадт, кут Козельський і Кронштадтської, будинок спадкоємців Нікітіних, квартира Григор'єва) Дмитра Сергійовича Мережковського (Знам'янська, 33, квартира 9) А. Плещеєв ». Міцна дружба пов'язувала Плещеєва з початківцям А. П. Чеховим, якого Плещеєв вважав найбільш багатообіцяючим з молодих літераторів. Поет із захопленням зустрів першу велику повість Чехова «Степ».

У своїх бібліографічних нотатках Плещеєв відстоював реалістичні принципи в мистецтві, розвиваючи ідеї В. Г. Бєлінського і установки «реальної критики», перш за все Н. А. Добролюбова. Кожен раз, виходячи з суспільного значення літератури, Плещеєв намагався виявити в своїх критичних оглядах соціальний зміст твору, хоч і «спирався, як правило, на розпливчасті, занадто загальні поняття, такі, як співчуття знедоленим, знання серця і життя, природність і вульгарність» . Зокрема, такий підхід привів його до недооцінки творів А. К. Толстого. Як завідувач літературним відділом «Північного вісника» Плещеєв відкрито конфліктував з народницької групою редакції, в першу чергу з Н. К. Михайлівським, від критики якого захищав Чехова (особливо його «Степ») і Гаршина. У результа Плещеев посварився з А. М. Євреїнова ( «... У ній співпрацювати не має наміру після її грубого і нахабного ставлення до мене», - писав він Чехову в березні 1890 роки) і припинив співпрацю з журналом.

Творчість 1880-х років

З переїздом до столиці творча діяльність Плещеєва відновилася і не припинялася майже до самої його смерті. У 1870-1880-е роках поет займався переважно віршованими перекладами з німецької, французької, англійської та деяких слов'янських мов. Як відзначали дослідники, саме тут найбільшою мірою проявилося його поетичну майстерність.

Д. С. Мережковський - А. Н. Плещеєва

Для нового покоління російських літераторів кінця XIX століття А. Н. Плещеєв був «живим символом лицарства російської літературної вільнодумства незапам'ятних дореформених часів».

... Ти доріг нам, що не одним лише словом,
Але всією душею своєю, всім життям ти поет,
І в ці шістдесят важких, довгих років -
У глухому вигнанні, в бою, у праці суворому -
Ти чистим полум'ям всюди був зігрітий.
Але чи знаєш, поет, кому ти всіх дорожче,
Хто гаряче всіх привіт тобі пошле?
Ти найкращий друг для нас, для російської молоді,
Для тих, кого ти кликав: «Вперед, вперед!»
Своєю чарівною, глибокої добротою,
Як патріарх, в сім'ю ти нас об'єднував, -
І ось за що тебе ми любимо всією душею,
І ось за що тепер ми підняли келих!

Ці вірші Д. С. Мережковського, прочитані ним «від імені молоді» на ювілейних урочистостях 22 листопада 1885 року присвячених 60-річчю поета, в повній мірі відображали ставлення до патріарха нового покоління російської інтелігенції.

А. Плещеєв переклав великі драматичні твори ( «Ратклиф» Гейне, «Магдалина» Геббеля, «Струензе» М. Бера), вірші німецьких поетів (Гейне, М. Гартман, Р. Пруц), французьких (В. Гюго, М. Моньє ), англійських (Дж. Г. Байрон, А. Теннісон, Р. Сауті, Т. Мур), угорських (Ш. Петефі), італійських (Джакомо Леопарді), твори українського поета Тарас Шевченко і таких польських поетів, як С. Витвицький ( «Травка зеленіє, сонечко блищить ...», зі збірки «Сільські пісні»), Антоній Сова (Едуард Желіговський) і Владислав Сирокомля.

А. Плещеєв перекладав і художню прозу; деякі твори ( «Черево Парижа» Е. Золя, «Червоне і чорне» Стендаля) вперше були видані саме в його перекладі. Поет перекладав також наукові статті та монографії. У різних журналах Плещеєв опублікував численні компілятивні роботи по західноєвропейської історії та соціології ( «Поль-Луї Курье, його життя і твори», 1860; «Життя і листування Прудона», 1873; «Життя Діккенса», 1891), монографії про творчість У. Шекспіра, Стендаля, А. де Мюссе. У своїх публіцистичних і літературно-критичних статтях, багато в чому слідуючи за Бєлінським, він пропагував демократичну естетику, закликав шукати в народному середовищі героїв, здатних до самопожертви в ім'я загального щастя.

У 1887 році було видано повне зібрання віршів А. Н. Плещеєва. Друге видання (1894 рік), з деякими доповненнями була видано вже після смерті А.Н.Плещеева його сином.В наступні роки були видані також «Повісті та оповідання» Плещеєва.

А. Н. Плещеєв активно цікавився театральним життям, був близький до театральному середовищі, знайомий з А. Н. Островським. В різний час він займав посади старшини Артистичного гуртка і голови Товариства сценічних діячів, активно брав участь в діяльності Товариства російських драматичних письменників і оперних композиторів, нерідко сам виступав з читаннями.

А. Н. Плещеєв написав 13 оригінальних п'єс. В основному це були невеликі за обсягом і «цікаві» за сюжетом лірико-сатиричні комедії з провінційно-поміщицької життя. Театральні постановки за його драматургічним творам - «Послуга» і «Немає лиха без добра» (обидві - 1860), «Щаслива пара», «командірша» (обидві - тисяча вісімсот шістьдесят два) «Що часто буває» і «Брати» (обидві - 1864) , і ін.) - йшли в провідних театрах країни. У ці ж роки він переробив для російської сцени близько тридцяти комедій зарубіжних драматургів.

Дитяча література

Важливе місце в творчості Плещеєва останнього десятиліття його життя займала дитяча поезія і література. Успіх мали його збірки «Пролісок» (1878) і «Дідусеві пісні» (1891). Деякі вірші стали хрестоматійними ( «Старий», «Бабуся і внучок»). Поет брав активну участь у видавничій справі, саме в розвитку дитячої літератури. У 1861 році спільно з Ф. М. Бергом він видав збірку-хрестоматію «Дитяча книжка», в 1873 (з Н. А. Александровим) - збірник творів для дитячого читання «На свято». Завдяки зусиллям Плещеєва вийшли сім шкільних посібників під загальною назвою «Географічні нариси і картини».

Дослідники творчості Плещеєва відзначали, що для дитячих віршів Плещеєва характерні прагнення до життєвості і простоті; вони наповнені вільними розмовними інтонаціями і реальної образністю, зберігаючи при цьому загальні настрої соціального невдоволення ( «Я у матінки виросла в холі ...», «Нудна картина», «Жебраки», «Діти», «Рідне», «Старики», «Весна »,« Дитинство »,« Старий »,« Бабуся і внучок »).

Романси на вірші Плещеєва

А. Н. Плещеєв характеризувався фахівцями як «поет з плавно ллється, пісенної» віршованій промовою і один з найбільш «співучих поетів-ліриків другої половини XIX століття». На його вірші було написано близько ста романсів і пісень - як сучасниками, так і композиторами наступних поколінь, в числі яких слід згадати Н. А. Римського-Корсакова ( «Ніч пролітала над світом»), М. П. Мусоргського, Ц. А . Кюї, А. Т. Гречанінова, С. В. Рахманінова.

Вірші та дитячі пісні Плещеєва стали джерелом натхнення і для П. І. Чайковського, який цінував їх «задушевний ліризм і безпосередність, схвильованість і ясність думки». Інтерес Чайковського до поезії Плещеєва в значній мірі був зумовлений фактом їх особистого знайомства. Вони зустрілися в кінці 1860-х років в Москві в Артистичному гуртку і на все життя зберегли добрі дружні стосунки.

П. І. Чайковський, які зверталися до поезії Плещеєва в різні періоди свого творчого життя, написав на вірші поета кілька романсів: в 1869 році - «Ні слова, о друже мій ...», в 1872 - «О, заспівай ту ж пісню ...» , в 1884 - «Лише ти один ...», в 1886 - «О, якщо б знали ви ...» і «Нам зірки лагідні сяяли ...». Чотирнадцять пісень Чайковського з циклу «Шістнадцять пісень для дітей» (1883) були створені на вірші зі збірки Плещеєва «Пролісок»

«Ця робота легка і дуже приємна, бо я взяв текстом ПролісокПлещеєва, де багато чарівних штучок », - писав композитор під час роботи над цим циклом М. І. Чайковському. У Будинку-музеї П. І. Чайковського в Клину в бібліотеці композитора зберігся збірник віршів Плещеєва «Пролісок» з дарчим написом поета: «Петру Іллічу Чайковському в знак розташування і подяки за його прекрасну музику на мої погані слова. А. Н. Плещеєв. 1881 лютого 18-го С.-Петербург ».

А. Н. Плещеєв і А. П. Чехов

А. В. Плещеєв

Шанувальником Чехова Плещеєв став ще до того, як познайомився з ним особисто. Мемуарист барон Н. В. Дрізен писав: «Як зараз бачу благопристойно, майже біблійну постать старця - поета А. Н. Плещеєва, яка розмовляє зі мною з приводу книжки У сутінках, Тільки що випущеної Суворіним. "Коли я читав цю книжку, - сказав Плещеєв, - переді мною незримо витала тінь І. С. Тургенєва. Та ж заспокійлива поезія слова, то ж чудове опис природи ... "Особливо подобався йому розповідь" Святою вночі "».

Перше знайомство Плещеєва з Чеховим відбулося в грудні 1887 року Петербурзі, коли останній разом з І. Л. Леонтьєвим (Щегловим) відвідав будинок поета. Щеглов згадував пізніше про цю першу зустріч: «... не минуло й півгодини, як шановний Олексій Миколайович був у Чехова в повному" душевному полоні "і хвилювався в свою чергу, тоді як Чехов швидко увійшов в своє звичайне філософськи-гумористичне настрій. Зазирни хтось випадково тоді в кабінет Плещеєва, він напевно б подумав, що розмовляють давні близькі друзі ... ». Через місяць між новими друзями почалася інтенсивна дружнє листування, що тривала п'ять років. У листах до інших своїх знайомих Чехов нерідко називав Плещеєва «дідусем» і «padre». При цьому сам він не був шанувальником поезії Плещеєва і не приховував іронії по відношенню до тих, хто обожнював поета.

Фотографія, подарована А. Н. Плещеєвим А. П. Чехову в 1888 році.
Жахливо я люблю отримувати від Вас листи. Чи не в комплімент Вам будь сказано, стільки в них завжди влучного дотепності, так гарні всі Ваші характеристики і людей і речей, що їх читаєш як талановите літературний твір; і ці якості, в поєднанні з думкою, що тебе пам'ятає і розташований до тебе хороша людина, роблять Ваші листи дуже цінними
З листа А. Н. Плещеєва А. П. Чехову 15 липня 1888 року.

Повість «Степ» Чехов писав в січні 1888 роки для «Північного вісника» і при цьому детально ділився в листах своїми роздумами і сумнівами ( «ніяковію і боюся, що моя степвийде незначною ... Відверто кажучи, вичавлюю з себе, напружився і надувати, але все-таки в загальному вона не задовольняє мене, хоча місцями і трапляються в ній вірші в прозі »). Плещеєв став першим читачем повісті (в рукописі) і неодноразово висловлював в листах своє захоплення ( «Ви написали або майже написали велику річ. Хвала і честь Вам! .. Мені боляче, що Ви написали стільки чарівних, істинно художніх речей - і користуєтеся меншою популярністю , ніж письменники, негідні розв'язати ременя у Ваших ніг »).

Чехов в першу чергу Плещеєва посилав оповідання, повісті та п'єсу «Іванов» (у другій редакції); ділився в листуванні задумом роману, над яким працював в кінці 1880-х років, давав читати перші глави. 7 березня 1889 Чехов написав Плещеєва: «Свій роман присвячу я Вам ... в мріях і в планах моїх Вам присвячена моя найкраща річ». Плещеєв, високо цінуючи в Чехова внутрішню незалежність і сам був з ним відвертий: не приховував свого різко негативного ставлення до «Нового часу» та й до самого Суворину, з яким Чехов був близький.

У 1888 році Плещеєв відвідав Чехова в Сумах (дача Лінтваревих на Луці), і останній так відгукнувся про цей візит в листі Суворину:

він<Плещеев>тугоподвіжен і старечому ледачий, але це не заважає прекрасній статі катати його на човнах, возити в сусідні маєтки і співати йому романси. Тут він вдає з себе те саме, що і в Петербурзі, тобто ікону, якій моляться за те, що вона стара і висіла колись поруч з чудотворними іконами. Я ж особисто, крім того, що він дуже хороший, теплий і щирий людина, бачу в ньому посудина повна традицій, цікавих спогадів і хороших загальних місць.

Спогади про відвідування Плещеєвим дачі на Луці залишив Михайло Чехов.

Плещеєв розкритикував чеховські «Іменини», зокрема, її середню частину, з чим Чехов погодився ( «... Писав я її ліниво і недбало. Звикнувши до маленьких розповідей, що складається тільки з початку і кінця, я сумую і починаю жувати, коли відчуваю, що пишу середину »), потім різко відгукнувся про повість« Лісовик »(яку до цього хвалили Мережковський і Урусов). Навпаки, його найвищої оцінки удостоївся розповідь «Нудна історія».

Переписка стала сходити нанівець після того, як Чехов, відправившись в Тюмень, не відповів на кілька листів поета Однак і після отримання спадщини і подальшим пересеездом в Париж Плещеев продовжував детально описувати Чехову своє життя, хвороби і лікування. Всього збереглося 60 листів Чехова і 53 листи Плещеєва. Перша публікація листування була підготовлена ​​сином поета, літератором і журналістом Олександром Олексійовичем Плещеєвим і опублікована в 1904 році «Петербурзьких щоденником театрала».

Останні роки життя

Три останні роки життя Плещеєв виявився звільнений від турбот про заробітки. У 1890 році він отримав величезний спадок від пензенського родича Олексія Павловича Плещеєва і оселився з дочками в розкішних апартаментах паризького готелю «Mirabeau», куди кликав всіх своїх знайомих літераторів і щедро дарував їм великі суми грошей. За спогадами З. Гіппіус, поет змінився лише зовні (схуднувши від починалася хвороби). Величезне багатство, раптом звалилося на нього «з неба», він прийняв «з благородним байдужістю, залишаючись таким же простим і хлібосольним господарем, як і в маленькій клітинці на Преображенській площі». «Що мені це багатство. Ось тільки радість, що дітей я зміг забезпечити, ну і сам трошки зітхнув ... перед смертю », - так передавала його слова поетеса. Плещеєв сам водив гостей по визначних пам'ятках Парижа, замовляв розкішні обіди в ресторанах і «поважний просив» прийняти від нього «аванс» на проїзд - тисячу рублів.

Поет вніс значну суму в Літературний фонд, заснував фонди імені Бєлінського та Чернишевського для заохочення талановитих письменників, став підтримувати сім'ї Г. Успенського і C. Надсона, взявся фінансувати журнал Н. К. Михайлівського та В. Г. Короленка «Русское багатство».

2 січня 1892 року через Ніцци Плещеєв писав Чехову про те, що його син Микола купив собі маєток у Смоленській губернії, що в липні в Люцерні у нього самого віднялися ліва рука і нога, докладно описував консультації у відомих медиків (включаючи «... знаменитого Кусмауля, якого виписував до себе перед смертю Боткін »- останній і заборонив йому повертатися в Росію взимку), а також згадував лікування« електрикою і масажем »:

... Але все ще до досконалої поправки далеко. Багато ходити або скоро ходити - не можу. Втомлююсь. Хоча ходжу все з палицею. Задишка і серцебиття зате бувають тут дуже рідко. Курити зовсім перестав. Вина п'ю чарку за обідом і сніданком.

К. Д. Бальмонт. Пам'яті Плещеєва.

Його душа була чиста, як сніг;
Був для нього святинею людина;
Він був завжди співаком добра і світла;
До приниженим він сповнений був любові.
О, молодість! Схилися, благослови
Остиглий прах змовкли поета.

Цей вірш прозвучало в день похорону над труною А. Н. Плещеєва.

«Русские ведомости», 8 жовтня 1893 року.

Плещеєв писав, що уникає бомонду, згадуючи в числі тих, з ким спілкування приносить йому задоволення, лише професора М. Ковалевського, зоолога Коротнева, віце-консула Юрасова, подружжя Мережковський.

У 1893 році, вже тяжко хворий, А. Н. Плещеєв в черговий раз відправився на лікування до Ніцци і по шляху 26 вересня (8 жовтня) 1893 помер від апоплексичного удару. Тіло його було перевезено до Москви і поховано на території Новодівичого монастиря.

Влада заборонила публікувати будь-яке було «панегіричне слово» на смерть поета, але на церемонії прощання 6 жовтня зібралася величезна кількість людей. На похоронах, як свідчили сучасники, були присутні, в основному, молоді люди, в тому числі багато тоді ще невідомі літератори, зокрема, К. Д. Бальмонт, проізнесшій прощальну промову над труною.

Відгуки критиків і сучасників

Дослідники творчості поета відзначали величезний резонанс, який мала одну з його перших віршів, «Вперед», що заклала основу «громадської, громадянської боку його поезії ...». Відзначалася, перш за все, міцність громадянської позиції Плещеєва, повну відповідність особистих якостей проголошуваних ними ідеалів. Петро Вейнберг, зокрема, писав:

Поезія Плещеєва є багато в чому вираження і відображення його життя. Він належить до категорії поетів із зовсім певним характером, сутність якого вичерпується якимось одним мотивом, групують навколо себе свої видозміни і розгалуження, завжди зберігають, однак, непорушним основний фундамент. У поезії Плещеєв цей мотив - гуманність в самому великому і благородній значенні слова. Будучи застосована переважно до оточували поета явищам громадським, ця гуманність природно повинна була прийняти елегійний характер, але його смуток завжди супроводжується непохитною вірою в перемогу - рано чи пізно - добра над злом ...

П. Вейнберг

Багато критиків при цьому стримано оцінювали ранні твори А. Плещеєва. Зазначалося, що літературна діяльність була «забарвлена ​​ідеями соціалістичного утопізму»; традиційні романтичні мотиви розчарування, самотності, туги «осмислювалися їм як реакція на соціальне неблагополуччя», в контексті теми «святого страждання» ліричного героя ( «Сон», «Мандрівник», «На поклик друзів»). Гуманістичний пафос лірики Плещеєва поєднувався з характерним для настроїв утопістів пророчим тоном, плекають надію «побачити вічний ідеал» ( «Поетові», 1846). Віра в можливість гармонійного світоустрою, очікування швидких змін висловилися і в найвідомішому вірші П., виключно популярному в колі петрашевців (а також і серед революційно налаштованої молоді наступних поколінь, «Вперед! Без страху і сумніву ...» (1846).

Н. А. Добролюбов про поезію А. Н. Плещеєва
Говорячи про ранні вірші Плещеєва, Добролюбов зазначав, що «в них було багато невизначеного, слабкого, незрілого; але в числі тих же віршів був цей сміливий заклик, повний такої віри в себе, віри в людей, віри в краще майбуття »:

Друзі! Дамо один одному руки
І разом рушимо вперед,
І нехай, під прапором науки,
Союз наш міцніє і росте ...
... Нехай нам зіркою дороговказною
Свята істина горить.
І вірте, голос благородний
Недарма в світі прозвучить.

«Ця чиста впевненість, так твердо виражена, цей братерський заклик до союзу - не в ім'я розгульних бенкетів та веселих подвигів, а саме під прапором науки ... викривали в автора якщо не чудове поетичне обдарування, то принаймні енергійно рішення присвятити свою літературну діяльність на чесне служіння суспільній користі », - визнавав критик.

Літератори і критики, пов'язані з соціал-демократичним рухом, нерідко скептично відгукувалися про песимістичних настроях, які переважали в поезії поета після його повернення із заслання. Однак той же Добролюбов, відзначаючи, що в віршах Плещеєва чути «якесь внутрішнє важке горе, сумна скарга переможеного бійця, печаль про нездійснені надії юності», помічав все ж, що ці настрої не мають нічого спільного з «жалібними стогонами плаксивих поет колишнього часу ». Відзначаючи, що подібний перехід від початкової височини надій до розчарування характерний взагалі для кращих представників російської поезії (Пушкін, Кольцов і ін.), Критик писав, що «... смуток поета про невиконання його надій не позбавлена ​​... суспільного значення і дає віршам р Плещеєва право на згадування в майбутній історії російської літератури, навіть абсолютно незалежно від ступеня таланту, з яким в них виражається ця смуток і ці надії ».

Критики і літератори більш пізніх поколінь трохи інакше оцінювали мінорні інтонації поета, знаходячи їх співзвучними той час, в якому він жив. «Тримав він світоч думки в чорний день. У його душі ридання звучали. У його строфах був звук рідної печалі, сумовитий стогін далеких сіл, заклик до свободи, ніжний подих привіту і перший промінь прийдешнього світанку », - писав К. Бальмонт в посмертному присвяті.

А. Н. Плещеєв ні новатором форми: його поетична система, що сформувалася в руслі пушкінської і Лермонтовської традицій, спиралася на стійкі словосполучення, що склалися ритміко-синтаксичні схеми, добре розроблену систему образів. Одним критикам це уявлялося свідченням справжнього смаку і таланту, іншим - давало підставу називати деякі його вірші «безбарвними», звинувачувати його в «несамостійності» і «одноманітності». При цьому сучасники, в більшості своїй, високо цінували «суспільне значення» поезії Плещеєва, її «благородне і чисте напрямок», глибоку щирість, заклик до «чесної служінню суспільству».

Плещеєва нерідко дорікали в захопленні абстрактними поняттями і пишномовними метафорами ( «Всім ворогам неправди чорної, повстають проти зла», «Меч народів обагрений», «Але високі стремленья в жертву вульгарності людської принесли ...»). При цьому прихильники поета відзначали, що дидактизм такого роду був формою езопівської мови, спробою обійти цензуру. М. Михайлов, у свій час критикував Плещеєва, вже в 1861 році писав, що «... за Плещеєвим залишилася одна сила - сила призову до чесної служінню суспільству і ближнім».

З роками критики все більше уваги звертали на індивідуальну, «особливу чистоту і прозорість поетичного мови Плещеєва», щирість і задушевність; смягчённость тонів його поетичної палітри, емоційну глибину зовні вкрай простих, нехитрих рядків.

З істориків літератури XX століття негативна оцінка творчості Плещеєва належить Д. П. Святополк-Мирського, який писав у передмові до поетичної антології, що Плещеєв «вводить нас в справжню Сахару поетичної бездарності і некультурності», а в своїй «Історії російської літератури» отмечаел: «Громадянська поезія в руках найбільш значних її представників стала справді реалістичної, але рядові громадянства барди часто були такими ж еклектика, як і поети" чистого мистецтва ", а в покірності умовностям ще їх перевершували. Така, наприклад, плоска та нудна поезія дуже милого і поважного А. Н. Плещеєва ».

впливу

Найчастіше поезію Плещеєва критики приписували до Некрасівській школі. Дійсно, вже в 1850-х роках у поета стали з'являтися вірші, немов би відтворювали сатиричну і соціально-побутову лінії поезії Некрасова ( «Діти століття всі хворі ...», 1858 і ін.). Перший всеосяжний сатиричний образ ліберала з'явився в вірші Плещеєва «Мій знайомий» (1858. Критики відразу відзначили, що багато атрибутів образності були запозичені у Некрасова (батько, що розорився «на танцівниць», губернська кар'єра героя і т. Д.). Та ж викривальна лінія тривала у вірші «Щасливець» ( «Наклеп! богоугодних різних товариств член і я. Філантропи п'ять карбованців щороку беруть з мене».) Незвичайний симбіоз Некрасівській викривальний і тургеневской теми «Зайвого героя» проявився в повісті «Вона і він» ( 1862).

Поет багато писав про народне життя ( «Нудна картина», «Рідне», «Жебраки»), про життя міських низів - «На вулиці». Під враженням від важкої долі Н. Г. Чернишевського, який перебував уже п'ять років в сибірському засланні, був написаний вірш «Шкода мені тих, чия гине сила» (1868). Вплив Некрасова було помітно в побутових замальовках і в фольклорно-стіхових імітаціях Плещеєва ( «Я у матінки виросла в холі ...», 1860-і роки), в віршах для дітей. До Некрасову Плещеєв назавжди зберіг почуття особистої прихильності і вдячності. «Некрасова я люблю. У ньому є сторони, що тягнуть до нього мимоволі, і за них прощаєш йому багато. У ці три-чотири роки, що я тут<в Петербурге>, Мені довелося провести з ним два-три вечори - таких, які надовго залишають слід у душі. Нарешті, скажу, що я особисто йому багато чим зобов'язаний ... », - писав він Жемчужникову в 1875 році. Деякі сучасники, зокрема, М. Л. Михайлов, звертали увагу на те, що Плещеєва не вдалося створити переконливих картин народного життя; тяга до Некрасівській школі була для нього, скоріше, нереалізованої тенденцією.

Лермонтовський мотиви

В. Н. Майков був одним з перших, хто зарахував Плещеєва до послідовників Лермонтова. Згодом про це писали і сучасні дослідники: В. Жданов зазначав, що Плещеєв в якомусь сенсі «перейняв естафету» у Лермонтова, одне з останніх віршів якого переповідав про долю пушкінського пророка, який пустився обходити «моря і землі» ( «Проголошувати я став любові / І правди чисті навчання: / В мене всі ближні мої / Кидали скажено каміння ... »). Одним з перших опублікованих віршів Плещеєва була «Дума», викривали байдужість громадськості «до добра і зла», співзвучне лермонтовской темі ( «На жаль, знедолений він! Натовп в його словах / Навчання любові і правди не знаходить ...»).

Тема поета-пророка, запозичена у Лермонтова, стала лейтмотивом плещеевской лірики, висловлюючи «погляд на роль поета як вождя і вчителя, а на мистецтво - як на засіб перебудови суспільства». Поема «Сон», повторювала сюжет пушкінського «Пророка» (сон в пустелі, явище богині, перетворення в пророка), згідно з В. Жданову, «дозволяє говорити про те, що Плещеєв не тільки повторював мотиви своїх геніальних попередників, але намагався дати своє трактування теми. Він прагнув продовжити Лермонтова, як Лермонтов продовжив Пушкіна ». Плещеевскій пророк, якого чекають «камені, ланцюги, в'язниця», натхненний ідеєю правди, йде до людей ( «Мій занепалий дух повстав ... і пригнобленим знову / Я звіщати пішов свободу і любов ...»). З пушкінського і лермонтовського джерел відбувається і тема особистого, сімейного щастя, розгорнута в поезії петрашевців, а в творчості Плещеєва отримала нове трактування: як тема трагедії шлюбу, що розбиває любов ( «Бая»), як проповідь любові «розумної», заснованої на схожості поглядів і переконань ( «Ми близькі один одному ... Я знаю, але чужі по духу ...»).

Однодумці та послідовники

Критики відзначали, що за характером і родом своєї поетичної діяльності Плещеєв в 1860-і роки був найближче до Н. П. Огарьову. На цьому творчому «спорідненість» наполягав і він сам. 20 січня 1883 поет писав С. Я. Надсона, що П. І. Вейнберг в доповіді про нього «відмінно підійшов до теми, з'єднавши мене в своїй характеристиці з Огарьовим». Пейзажна і пейзажно-філософська лірика Плещеєва розглядалася критиками як «цікава», але розумова і багато в чому вторинна, зокрема, по відношенню до творчості А. А. Фета.

Уже дослідниками XX століття відзначалося, що насаджувалося ліберальної пресою уявлення про Плещеєва як про «поета 40-х років», що пережив свого часу, або некрасовском епігонів багато в чому було викликано політичними інтригами, бажанням принизити авторитет потенційно небезпечного, опозиційного автора. Біограф Н. Банніков відзначав, що поетична творчість Плещеєва розвивалося; в пізніх його віршах стало менше романтичної патетики, більше - з одного боку, споглядальності і філософських роздумів, з іншого - сатиричних мотивів ( «Мій знайомий», «Щасливець»). Цілком самостійну цінність мали такі протестні твори поета, як «Чесні люди, дорогий тернистий ...», «Шкода мені тих, чия гине сила»; вірші, що висміювали деградованих в свою пасивну «опозиційності» «зайвих людей» (віршована новела «Вона і він», вірш «Діти століття все хворі ...», 1858).

«Посвята»

Домчать ль до вас знайомих пісень звуки,
Друзі моїх загиблих юних років?
І братський ваш почую ль я привіт?
Всі ті ж ль ви, що були до розлуки? ...
Бути може, мені інших недорахуватися!
А ті - в чужій, далекій стороні -
Вже давно забули про мене ...
І нікому на пісні відгукнутися!

Вірш, датоване 1858 роком і адресований соратникам-петрашевцам, знайшло серед останніх гарячий відгук, про що свідчив Н. С. Кашкін. Останній відгукнувся своїм віршем:

Іди вперед, не сумуй!
Добра і правди на дорогу
Друзів ти голосно призивай.
Вперед без страху і сумніву,
І якщо в кого охолола кров,
Твої живі співи
Його розбудять до життя знову.

Критики відзначали, що поезія Плещеєва була ясніше і конкретніше громадянської лірики 60-70-х років Я. П. Полонського і А. М. Жемчужникова, хоча деякі лінії творчості трьох поетів перетиналися. Ліриці Полонського (як зазначав М. Поляков) був чужий пафос революційного боргу; на відміну від Плещеєва, благословляє революціонера, той жив мрією «пересилити час - піти в пророчі сни» ( «Муза»). Ближче до поетичної системі Плещеєва лірика «цивільних мотивів» А. М. Жемчужникова. Але їх спільність позначалася швидше в тому, що становило (на думку революціонерів-демократів) слабку сторону поезії Плещеєва. Схожість з Жемчужниковим обумовлювалося ідейної «розпливчастістю» і сентиментальним дидактизмом окремих віршів Плещеєва, в основному, 1858-1859 років. Зближували ж обох мотиви громадянського покаяння, алегоричне сприйняття природи. Чітко ліберальна позиція Жемчужникова (особливо, визнання останнім ідеалів «чистої поезії») була чужа Плещеєва.

Найбільш явним і яскравим послідовником Плещеєва вважався С. Я. Надсон, в тих же тонах протестував проти «царства Ваала», який оспівував пролиття «праведної крові занепалих бійців», котрий використовував схожий дидактичний стиль, символи і знаки. Основна різниця полягала в тому, що відчуття розпачу і приреченості в поезії Надсона знаходили майже гротескні форми. Зазначалося, що поезія Плещеєва мала помітний вплив на вірші М. Добролюбова 1856-1861 років ( «Коли до нас світлий промінь знань крізь морок невігластва проник ...»), на творчість П. Ф. Якубовича, раннього Н. М. Мінського, І. З. Сурикова, В. Г. Богораза. Прямим переказом Плещеєва був вірш Г. А. Мачтета «Последнее прости!», Цитували рядки Плещеєва Ф. В. Волховський ( «Друзям»), С. С. Синегуб ( «До погруддя Бєлінського»), П. Л. Лавров, в своєму вірші «Вперед!» використав частину програмного вірша Плещеєва.

У 1870-і роки розвинулася пейзажна поезія Плещеєва; вірші наповнилися «блискучими переливами фарб», точними описами невловимих рухів природи ( «Кайдани крижані не обтяжується блискучою хвилі», «я бачу звід небес прозоро-блакитний, величезних гір зубчасті вершини»), що було витлумачено фахівцями як вплив А. А. Фета . Пейзажна лірика Плещеєва, однак, так чи інакше служила символічного тлумачення мотивів суспільної життя і ідейних пошуків. В основі, скажімо, циклу «Літні пісні» лежало уявлення про те, що гармонія природи протистоїть світу суспільних протиріч і несправедливості ( «Нудна картина», «Вітчизна»). На відміну від Фета і Полонського, Плещеєв не відчував конфлікту в розділеності двох тем: пейзажної і громадянської.

критика зліва

Плещеєва критикували не тільки ліберали, а й - особливо в 1860-х роках - радикально налаштовані літератори, ідеалам яких поет намагався відповідати. У числі віршів, які видавали на думку критиків, співчуття ліберальних ідей, зазначалося «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...» (з якого випливало, що селяни, «покірні долі», терпляче несли «свій хрест, як праведник несе», але настала «пора свята возрожденья» і т. д.). Ця ліберальна «молитва» викликала різкий відгук у Добролюбова, який в цілому завжди співчутливо ставився до поета. Він же спародіював (у вірші «З мотивів сучасної російської поезії») представлявшееся йому ліберальним «вихваляння» Плещеєвим «царя-визволителя». Однак пародія надрукована була з етичних міркувань. Добролюбов критикував Плещеєва за «абстрактну дидактичність» і алегоричність образів (запис в щоденнику критика від 8 лютого 1858 року).

Радикальні автори і публіцисти критикували Плещеєва і за зайву, на їхню думку, «широту поглядів». Нерідко він підтримував суперечать один одному ідеї і течії, симпатизуючи лише їх «опозиційність»; широта поглядів «оберталася нерідко невизначеністю суджень».

Н. А. Добролюбов про прозу Плещеєва

А. Н. Плещеєв.
Портрет роботи Н. А. Ярошенко. 1888

Плещеєва-прозаїка відносили до типових представників «натуральної школи»; він писав про провінційного життя, викриваючи хабарників, кріпосників і згубний влада грошей (оповідання «Єнотова шуба» 1847; «цигарку», «Протекція» 1848; повісті «Витівка» і «Дружні поради», 1849). Критики зауважували в його прозових творах впливу Н. В. Гоголя і М. А. Некрасова.

Н. А. Добролюбов, рецензуючи в 1860 році двотомник, до якого увійшли 8 повістей А. Н. Плещеєва, помічав, що вони «... друкувалися у всіх наших кращих журналах і були прочітиваеми свого часу. Потім про них забували. Розмов і суперечок повісті його ніколи не порушували ні в публіці, ні в літературній критиці: ніхто їх не хвалив особливо, але і не сварив ніхто. Здебільшого повість прочитували і залишалися задоволені; тим справа і закінчувалося ... ». Порівнюючи повісті й оповідання Плещеєва з творами літераторів-сучасників другого плану, критик відзначав, що «... елемент громадський проникає їх постійно і цим відрізняє від безлічі безбарвних оповідань тридцятих і п'ятдесятих років».

Світ прози Плещеєва - це світ «дрібних чиновників, учителів, художників, невеликих поміщиків, полусветскіх баринь і панянок». В історії кожного героя повістей Плещеєва помітна, проте, зв'язок з середою, яка «тяжіє над ним своїми вимогами». Це, на думку Добролюбова, і є головна перевага оповідань Плещеєва, втім, - гідність не унікальне, що належить йому «нарівні з дуже багатьма з сучасних белетристів».

Чільний мотив прози Плещеєва, на думку критика, можна звести до фрази: «середовище заїдає людини». Однак -

У свіжого і розсудливої ​​читача під час читання ... повістей р Плещеєва негайно є питання: чого ж саме хочуть ці добромисні герої, через що вони вбиваються? .. Тут ми не зустрічаємо нічого певного: все так туманно, уривками, дрібно, що ні виведеш загальної думки, не складеш собі поняття про мету життя цих панів ... Все, що в них є хорошого, - це бажання, щоб хто-небудь прийшов, витягнув їх з болота, в якому вони грузнуть, звалив собі на плечі і потягнув в місце чисте і світле.

Н. А. Добролюбов. «Добромисність і діяльність».

Характеризуючи головного героя однойменної повісті, Добролюбов зауважує: «Пашінцев цей - ні те ні се, ні день, ні ніч, ні морок, ні світло», як і безліч інших героїв повістей цього роду, «зовсім не уявляє феномена; все середовище, заїдають його, складається саме з таких же людей ». Причиною загибелі Городкова, героя повісті «Благодіяння» (1859), на думку критика є «... Його ж власна наївність». Незнання життя, невизначеність в засоби та мету і бідність засобів відрізняють і Костіна, героя повісті «Дві кар'єри» (1859), який помирає в сухот ( «Бездоганні герої у м Плещеєва, подібно як і у м Тургенєва та інших, вмирають від виснажливих хвороб », - іронізує автор статті),« нічого ніде не зробивши; але ми не знаємо, що б міг він робити на світлі, якби навіть і не піддався сухот і не був безперервно заїдає середою ». Добролюбов відзначає, однак, той факт, що недоліки прози поета мають і суб'єктивну сторону: «Якщо р Плещеєв з перебільшеною симпатією малює нам своїх Костін і Городкова, так це<следствие того, что>інших, більш витриманих практично типів, в тому ж напрямку, до сих пір ще не представляло російське суспільство ».

значення творчості

Вважається, що значення творчості А. Н. Плещеєва для російської та східноєвропейської громадської думки значно перевершувало масштаби його літературного і поетичного таланту. Починаючи з 1846 року твори поета розцінювалися критиками майже виключно в умовах соціально-політичної значущості. Віршований збірник А. Н. Плещеєва 1846 року стало фактично поетичним маніфестом гуртка петрашевців. У своїй статті Валер'ян Майков, роз'яснюючи, ніж була поезія Плещеєва для людей 40-х років, натхнених соціалістичними ідеалами, ставив останнього в центрі сучасної поезії і навіть готовий був вважати його безпосереднім наступником М. Ю. Лермонтова. «У тому жалюгідному становищі, в якому знаходиться наша поезія зі смерті Лермонтова, м Плещеєв - безперечно перший наш поет в даний час ...», - писав він.

Згодом саме революційний пафос ранній поезії Плещеєва зумовив масштаби його авторитету в революційних колах Росії. Відомо, що в 1897 році одна з перших соціал-демократичних організацій, «Південно-російський робітничий союз», використовувала в своїй листівці найвідоміше вірш поета.

«Пісня робітників»
У лістовочной інтерпретації «Південно-російського робітничого союзу» плещеевскій гімн виглядав так:

Вперед без страху і сумніву
На подвиг доблесний, друзі
Давно вже жадає єднання
Робочих дружна сім'я!
Ми подамо один одному руки,
З'єднаємося в тісне коло, -
І нехай на тортури і на муки
Чи піде за одного вірний друг!
Хочемо ми братерства і свободи!
Хай згине рабства мерзенний століття!
Невже у матері природи
Чи не дорівнює кожна людина?
Заповіт нам вічний Марксом дано -
Тому завіту підкоряйтеся:
"Тісно, ​​робочі всіх країн,
В один Союз об'єднуйтеся! "

Н. А. Морозов свідчив, що вірш було популярно серед революційно налаштованої інтелігенції. Пісню (в кілька переінакшене варіанті: Прийде пора, настане час, Млада сили підростуть / Злетять орли і ланцюг насилья залізним дзьобом поїсть ...) Любили в родині Ульянових.

У січні 1886 року відбулося святкування 40-річного ювілею діяльності А. Н. Плещеєва. До цього святкування з великим співчуттям поставилися не тільки старі соратники-петрашевці (зокрема, Н. С. Кашкін, який писав поетові 12 квітня 1886 року, що стежив за ювілеєм «з щирою радістю і живим співчуттям»). Учасники революційного руху нового покоління відреагували на цю подію ще більш жваво: деякі з них, зокрема, підписався «редактором відгомони», називали поета своїм учителем.

Плещеєва знали і високо цінували революційно-демократичні кола на Україні, в Польщі, Чехословаччині, Болгарії, де його сприймали виключно як політичного поета. Родоначальник нової болгарської літератури Петко Славейков в 1866 році переклав «Вперед! без страху і сумніву ... », після чого вірш став гімном болгарських революціонерів. Емануель Вавра згадував Плещеєва, Шевченко, Огарьова і Михайлова в числі «Заслужений, найталановитіших, дійсну ціну мають» слов'янських поетів Болгарський революціонер Любен Каравелов в сербському журналі «Матіца» в 1868 році ставив Плещеєва в ряд найбільших поетів сучасності. Вимагаючи, щоб поезія, що рухає «вперед народ» була «гуманістична, правдива і розумна», він перераховував в одному ряду Бернса, Байрона, Беранже, Плещеєва і Тараса Шевченка. Високу оцінку творчості Плещеєва дав в 1893 році словенський літератор Фран Целестин. У 1871 році перші переклади Плещеєва були опубліковані на Україні. З 1895 року його постійним перекладачем став тут П. А. Грабовський. Іван Франко писав про Плещеєва, що той «гідно займає місце в плеяді найвидатніших письменників в російській літературі 40-х років ...»

Тим часом, в цілому значення творчості А. Н. Плещеєва не обмежувалася його внеском в розвиток російської революційної поезії. Критиками зазначалося, що поет провів величезну роботу (в основному, на сторінках «Вітчизняних записок» і «Біржових відомостей»), аналізуючи розвиток європейської літератури, супроводжуючи публікації власними перекладами (Золя, Стендаль, брати Гонкури, Альфонс Доде). Класичними визнані плещеевскіе вірші для дітей ( «На березі», «Старий»). Поряд з Пушкіним і Некрасовим він вважається одним з основоположником російської поезії для дітей.

переклади Плещеєва

Вплив Плещеєва на поезію другої половини XIX століття було багато в чому обумовлено його перекладами, що мали крім художнього і громадсько-політичне значення: частково через поезію (Гейне, Беранже, Барб'є та ін.) В Росію проникали революційні і соціалістично ідеї. Більше двохсот перекладних віршів складають майже половину всього поетичного доробку Плещеєва. Сучасна критика бачила в ньому одного з найбільших майстрів віршованого перекладу. «На нашу крайнього переконання, Плещеєв в перекладах ще більш поет, ніж в оригіналах», - писав журнал «Час», відзначаючи також, що «в іноземних авторів він шукає перш за все своєю думки і бере своє добро, де б воно не було ... ». Більшу частину перекладів Плещеєва складали переклади з німецької та французької. Багато з його перекладів, незважаючи на специфічні вольності, до сих пір вважаються хрестоматійними (з Гете, Гейне, Рюккерта, Фрейлиграта).

Плещеєв не приховував, що не бачить особливих відмінностей в методиці роботи над перекладом і власним, оригінальним віршем. Він визнавав, що користується перекладом як засобом пропаганди найбільш важливих для даного періоду ідей, а в листі до Маркович від 10 грудня 1870 року прямо вказував: «Я вважаю за краще переводити тих поетів, у яких загальнолюдський елемент бере верх над народним, - у яких культура позначається ! » Поет умів знаходити «демократичні мотиви» навіть у поетів явно виражених консервативних поглядів (Сауті - ранні вірші «Бленгеймскій бій» і «Скарги бідняків»). Перекладаючи Теннісона, він особливо підкреслював співчуття англійського поета до «борцеві за чесну справу» ( «Похоронна пісня»), до народу ( «Королева травня»).

При цьому можливості перекладу Плещеєв нерідко трактував як поле імпровізації, в яких нерідко відходив від першоджерела. Поет вільно переробляв, скорочував або збільшував перекладається твір: так, вірш Роберта Прутця «Чи дивився ти на Альпи в годину заходу ...» з сонета перетворилося в потрійне чотиривірш; великий вірш Сирокомлі «Орач до жайворонка» ( «Oracz do skowronku», 1851), яке складалося з двох частин, він під довільною назвою «Пташка» переказав в скороченні (в оригіналі 24 рядки, в перекладі - 18). Жанр поетичного перекладу поет розглядав як засіб пропаганди нових ідей. Вільно інтерпретував він, зокрема, поезію Гейне, нерідко вносячи туди власні (або некрасовские) ідеї і мотиви (переклад «Графині Гудель фон Гудельсфельд»). Відомо, що в 1849 році, відвідавши Московський університет, поет говорив студентам про те, що «... необхідно пробудити самосвідомість в народі, а кращим для цього засобом було б переводити на російську мову іноземні твори, пристосовуючись до простонародному складу мови, поширювати їх в рукописи ... », і що в Петербурзі вже виникло товариство з цією метою.

Характер і особисті якості

Все що залишили спогади про Плещеєва, характеризували його як людину високих моральних якостей. Петро Вейнберг писав про нього як про поета, який «... серед жорстких і частих поштовхів реальності, навіть знемагаючи під ними, ... все-таки продовжував залишатися найчистішим ідеалістом і кликав інших на таку ж ідеальну службу людству», жодного разу не зрадив собі, « ніде і ніколи (як було сказано в віршованому адресу з нагоди його сорокарічного ювілею) не надійшли молодости на світло Свого благими почуттями ».

З посмертного посвяти К. Д. Бальмонта:

Він був з тих, кого доля вела
Кременистими шляхами випробувань.
Кого всюди небезпека стерегла,
Глузливо погрожуючи тугою изгнанья.
Але хуртовина життя, бідність, холод, імла
У ньому не вбили пекучого бажання -
Бути гордим, сміливим, битися проти зла
Будити в інших святі упованья ...

«Людина сорокових років в кращому сенсі цього поняття, невиправний ідеаліст,<Плещеев>вклав свою живу душу, своє лагідне серце в свої пісні, і тому вони такі прекрасні », - писав видавець П. В. Биков. О. Блок, розмірковуючи в 1908 році про старої російської поезії, особливо відзначав вірші Плещеєва, які «будили якісь заснулі струни, викликали до життя високі і благородні почуття».

Сучасники і згодом дослідники творчості відзначали надзвичайні ясність розуму, цілісність натури, доброту і благородство Плещеєва; характеризували його як людину, яка «відрізнявся не затьмарює нічим чистотою душі»; зберіг «незважаючи на всі лихі каторжні і солдатські десятиліття ... дитячу віру в чистоту і благородство людської натури, і завжди був схильний перебільшити обдарування чергового поета-дебютанта».

З. Гіппіус, яку при першій особистій зустрічі «абсолютно зачарував» Плещеєв, так записала перші про нього враження:

Він - великий, кілька огрядний старий, з гладкими, досить густим волоссям, жовто-білими (проседь блондина), і чудовою, зовсім білою бородою, яка ніжно стелиться по жилету. Правильні, злегка розпливлися риси, породистий ніс і ніби суворі брови ... але в голубуватих очах - така російська м'якість, особлива, російська, до розсипання, доброта і дитячість, що і брови здаються суворими - навмисне.

Зобнин Ю. Мережковський: Життя і діяння.

Відзначаючи, що немов би без зусиль з-під пера А. Плещеєва виходили «чудові вірші для дітей», Н. Банніков зауважував: «Видно, в серце поета було щось таке, що легко відкривало йому світ дитини». Як писав П. Биков, Плещеєв «... весь відбився в своїй поезії, весь зі своєю чистою, мов кришталь, совістю, полум'яною вірою в добро і людей, зі своєю цілісною особистістю, ... глибоко симпатичною, незлобивій, м'якою».

знахідки дослідників

• У середовищі петрашевців створювалися численні агітаційні вірші, але збереглися з них одиниці. Імовірно пропали і багато агітаційні вірші Плещеєва. Існує припущення, що деякі непідписані твори, що виходили в емігрантських збірниках серії «Лютня» можуть належати Плещеєва; до їх числа належить вірш «Праведники», позначене: «С. Петербург. 18 січня 1847 року ».
• Вірш «За почуттям брати ми з тобою ...» (1846) довгий час приписувалося К. Ф. Рилєєва. Приналежність його Плещеєва була встановлена ​​в 1954 році Є. Бушканцем, який з'ясував, що адресатом його був В. А. Мілютін, член гуртка В. Н. Майкова, економіст, на роботи якого звертали увагу Бєлінський і Чернишевський.
• Вірш «Осінь настала, висохли квіти ...», у всіх збірниках дитячої поезії приписується Плещеєва, але відсутнє в усіх зборах його творів, Плещеєва в дійсності не належить. Як встановив літературознавець М. Н. Золотоносов, автором цього тексту є інспектор Московського навчального округу Олексій Григорович Баранов (1844-1911), упорядник збірника, де цей вірш вперше було надруковано.
• Вірш «Її мені шкода ...» ( «Дай руку мені. Я розумію твою зловісну печаль ...») було опубліковано з присвятою Д. А. Толстому, з яким поет дружив в юності. Толстой, однак, згодом придбав репутацію «реакціонера» і навіть став шефом корпусу жандармів. У зв'язку з цим, як з'ясувалося згодом, А. А. Плещеєв, син поета, настійно просив П. В. Бикова не включати вірш до збірки або посвячення викреслити.
• Довгий час точилися суперечки про те, кому могло бути адресовано вірш «З ... у» (1885), яке починалося словами: «Перед тобою лежить широкий новий шлях ...». Найбільш переконливою була визнана версія С. А. Макашіна, згідно з якою адресатом його був Салтиков-Щедрін. У журнальній публікації воно мало підзаголовок: «При вступі на терені». Щедріна Плещеєв цінував як «талант дійсно величезний», відносив його до «кращих людей своєї країни».

адреси

• У Москві: Нащокінскій провулок, 10 (будинок не зберігся); Трубніковскій провулок (на Пречистенці), 35; Арбат, 36; Мала Дмитрівка, 22 (реконструйований); Рушничний провулок, 3.
• У Санкт-Петербурзі: 1872-1890 - будинок М. Б. Булатова - Велика Спаська вулиця, 1.

сім'я

Був одружений двічі:

• Єліконіда Олександрівна Руднєва (1841-1864)
• Катерина Михайлівна Данилова (? - ?)

• Олександр Олексійович Плещеєв(1858-1944), журналіст, драматург, театральний критик, мемуарист. Помер в еміграції в Парижі.
• Плещеєва (в заміж. Де Сталь фон Гольштейн) Олена Олексіївна(1860-1948). Листувалася з А. П. Чеховим.
• Плещеєв Микола Олексійович(1863-1932), офіцер, згодом поміщик, діяч у галузі народної освіти.
• Плещеєва (в заміж. Худекова) Любов Олексіївна(1871-?) Дочка від другого шлюбу.

Твори

вірші

За життя вийшли п'ять збірок віршів А. Н. Плещеєва, останній з них - в 1887 році. Найзначнішим з посмертних вважається видання, що вийшло під редакцією П. В. Бикова: «Вірші А. Н. Плещеєва (1844-1891). Четверте, доповнене видання ». СПб, 1905. Поетичні твори Плещеєва за радянських часів видавалися в Великої і Малої серіях «Бібліотеки поета».

1840-і роки

• Дездемони
• «В той час як шум оплесків ...»
• несвідома смуток
• «Люблю прагнути я мрією ...»
• могила
• На пам'ять
• «Після грому, після бурі ...»
• Прощальна пісня
• човник
• Старий за фортепіано
• «Вийдемо на берег; там хвилі ... »
• "Доброї ночі!" - ти сказала…"
• «Коли я в залі багатолюдному ...»
• Любов співака
• На поклик друзів
• «Знову я, роздуми повний ...»
• сусід
• мандрівник
• «Я чую, знайомі звуки ...»
• «Вперед! без страху і сумніву ... »
• зустріч
• звуки
• «До чого мріяти про те, що після буде ...»
• На мотив одного французького поета
• наспів
• «По почуттям брати ми з тобою ...»
• поетові
• Вибач
• «Випадково ми зійшлися з вами ...»
• «Страждав він в житті багато, багато ...»
• «Як іспанська мушка, туга ...»
• Новий рік
• «Ще один великий голос замовк ...»

1850-ті роки

• весна
• Перед від'їздом
• При посилці Рафаелевой Мадонни
• Після читання газет
• «Перед тобою лежить широкий новий шлях ...»
• В степу
• Листок з щоденника
• «Не кажіть, що марно ...»
• «О, якщо б знали ви, друзі моєї весни ...»
• роздум
• «Є дні: ні злість, ні любов ...»
• зимове катання
• «Коли твій лагідний, ясний погляд ...»
• молитва
• С. Ф. Дурову
• «Тобою лише ясні дні мої ...»
• «Ти мені мила, пора заходу! ...»
• «Була пора: своїх синів ...»
• минуле
• «Діти століття всі хворі ...»
• «Знайомі звуки, чудові звуки! ...»
• «Коли повернувся я в город родной ...»
• «Коли мені зустрінеться понівечений боротьбою ...»
• «Багато злих і дурних жартів ...»
• Мій знайомий
• Мій садок
• «О ні, не всякому дано ...»
• «Він йшов покірно тернистою дорогою ...»
• пісня
• посвячення
• пташка
• серцю
• мандрівник
• щасливець
• «Працювали бідні ви, відпочинку не знаючи ...»
• «Ти пам'ятаєш: пониклі верби ...»
• «Ти хочеш пісень, - не співаю ...»
• квітка
• «Що за дитяча голівка ...»

1860-і роки

• місячної вночі
• спорожнілий будинок
• привиди
• «П'ю за славного артиста ...»
• декабрист
• «Якщо в годину, коли запалають зірки ...»
• На вулиці
• «Ні відпочинку, мій друг, на життєвому шляху ...»
• «Нудна картина! ...»
• «Я у матінки виросла в холі ...»
• «Блажен не відає праці ...»
• хворий
• весна
• «Друзі вільного мистецтва ...»
• «Завидно мені дивитися на мудреців ...»
• благання
• «Ні! краще загибель без повернення ... »
• жебраки
• Новий рік
• «О, не забудь, що ти боржник ...»
• «О, юність, молодість, де ж ти ...» ( «Современник», 1862, квітень)
• хмари
• Пам'яті К. С. Аксакова
• «Перед ветхою хатинка ...»
• поетові
• «Блідий промінь місяця пробився ...»
• В лісі. З Гейне ( «Современник», 1863 січень-лютий)
• «Всю-то, всю мою доріжку ...» ( «Современник», 1863 січень-лютий)
• дві дороги
• «Запах троянди і жасмину ...»
• «І ось намета свого блакитний ...»
• До юності
• лжеучителями
• «Люблю я під вечір стежкою лесною ...»
• «На серці злість накипіла ...»
• «Ніч пролітала над світом ...»
• вночі
• Вона і він
• «Відпочину-ка, сяду у лісової галявини ...»
• Вітчизна
• «Природа-мати! До тебе йду ... »
• рідне
• Поради мудреців ( «Современник», 1863 січень-лютий)
• «Сонце гори золотило ...»
• «У суді він слухав вирок ...»
• весна
• «Навіщо при звуках цих пісень ...»
• іпохондрія
• осінь
• вмираючий
• «Чесні люди, дорогий тернистий ...»
• «Що рік, то нова втрата ...»
• «Що ти поникла, зелена Івушка? ...»
• гості
• «Якщо хочеш ти, щоб мирно ...»
• «Дивлюся на неї і милуюся ...»
• Apostaten-Marsch
• Пам'яті Е. А. Плещеєва
• «Швидко тануть сніги, побігли струмки ...»
• «Коли побачу я несподівано погребенье ...»
• слов'янським гостям
• «Де ти, пора веселих зустрічей ...»
• «Шкода мені тих, чия гине сила ...»
• «Коли тобі мовчанням суворим ...»
• хмари
• Слова для музики
• Люди похилого віку
• «Важка, болісна дума ...»

1870-і роки

• «Іль ті дні ще далекі ...»
• очікування
• «Блаженні ви, кому дано ...»
• весняної вночі
• «Він в білому труні своєму ...»
• Тости
• В бурю
• весна
• дитинство
• Зимовий вечір
• З життя
• могила трудівника
• «Не знав я від лютого горя спокою ...»
• «Теплий день весняний ...»
• На березі
• вночі
• спогад
• завтра
• На дачі
• негода
• старий
• «Я тихо йшов по вулиці безлюдній ...»
• Бабуся і внучок
• «Розстався я з оманливими снами ...»
• «Тобі зобов'язаний я порятунком ...»

1880-і роки

• «Вогні погасли в будинку ...»
• пам'яті Пушкіна
• пісня вигнанця
• «Без надій і очікувань ...»
• «Вирувала каламутна річка ...»
• Зі старих пісень
• «Ти жадав правди, жадав світла ...»
• минуле
• Пам'яті Н. А. Некрасова
• 27-го вересня 1883 року (Пам'яті І. С. Тургенєва) ( «Вітчизняні записки», 1883, жовтень)
• Остання середа
• 1-е січня 1884 р
• До портрета співачки
• «Як часто образ дорогий ...»
• На заході
• Слова для музики
• В альбом Антону Рубінштейну
• Антону Павловичу Чехову

> Олексій Плещеєв

Плещеєв Олексій Миколайович коротка біографіяросійського письменника, поета, перекладача, літературного та театрального критика викладена в цій статті.

Коротка біографія Плещеєва

письменник народився 4 грудня 1825 рокув місті Кострома в сім'ї чиновника. Батько його помер, коли Олексію було 2 роки. Мати поета виховувала сина поодинці. Дитинство Плещеєва пройшло в Нижньому Новгороді.

У 1839 році сім'я переїжджає в місто Петербург, де Плещеев вступив до школи кавалерійських юнкерів і гвардійських підпрапорщиків. Через 2 роки він йде з училища, а в 1843 році вступив до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. У цей період Олексій Плещеєв захопився соціалістичними ідеями, політичною діяльністю і реформами в країні.

У 1845 році покинув і університет. До цього періоду Олексій Миколайович активно займався літературною діяльністю - писав вірші, виступав як прозаїк. У 1849 році Плещеєва заарештували через зв'язок з петрашевцами. Його звинуватили в розповсюдженні забороненої літератури та засудили до смерті через розстріл. Але вирок вирішено було замінити 4 роками каторги, позбавленням стану. Але, ще більше пом'якшивши вирок, його перенаправили в Оренбурзький край для несення прикордонної служби. Там Олексій Миколайович отримав звання унтер-офіцера, потім прапорщика, а незабаром він перейшов на цивільну службу.

У 1857 році письменник зв'язав себе узами шлюбу. Через два роки Плещеєв отримав дозвіл на переїзд до Москви, де він повноцінно став займатися улюбленою справою - творчістю. У місті Плещеєв почав співпрацю з журналом «Современник», друкувався в журналах і газетах. Займається написанням критичних статей, даючи відгуки про політичне та суспільне життя Росії.

У 1863 році на письменника намагаються повісити звинувачення в антиурядовій діяльності. Воно було знято через брак будь-яких доказів.

У 1864 році помирає дружина поета і пізніше Плещеев одружується вдруге. Щоб забезпечити сім'ю він знову надходить на службу, паралельно намагаючись заробити на життя публікаціями своїх творів.

З 1872 року Плещеєв переїжджає в Петербург і починає працювати в журналі «Вітчизняні записки». Він бореться постійно зі злиднями, на знос працює, щоб забезпечити гідний рівень життя для своєї сім'ї.

І доля за довгі роки праць винагородила поета - він отримує спадщину в кінці життя, що дозволило йому безбідно жити, займаючись творчістю.